Флешмоб "Знайомство героїв". Передаю естафету!

Вітаю, букнетівці!

Сьогодні отримала від Milena Miligan естафету (сприйму це як натяк від Всесвіту на те, що вже час повертатися до творчості:)). 

Я більше року на Букнет, а ще жодного разу не брала участі ні в чому подібному... Поспішаю виправитися!

Умови такі - викласти у блозі уривок із сценою знайомства героїв будь-якої Вашої книги і передати естафету двом наступним учасникам.

Отож, передаю естафету Ірині Ярошенко та Надії Голубицькій.

Я обрала свій перший роман "День святого Валентина": 

Біляві красуні всілися на лавочці. На обох були ситцеві сукні однакового фасону – приталений верх з вирізом-човником та розкльошений низ. Відрізнялися вони лише кольором квіткового принта – у Оксани він був блакитним, а у Ліди червоним. Дівчата дуже любили підкреслювати свою вражаючу схожість нарядами. В обох було округле обличчя, довгий прямий ніс та небесно-блакитні очі мигдалевидної форми. Оксана була старшою на два роки, але п’ятнадцятирічна Ліда не виглядала молодше від сестри. Іноді вони видавалися настільки схожими, що скидалися на близнючок, але уважний спостерігач завжди міг помітити що у Лідії риси обличчя були більш гострими, а в очах бігав азартний вогник.

– Оксано, давай зіграємо у квача! – раптом із запалом скрикнула молодша сестра.

– Ох, ти що? Геть розум втратила? Така спека… Та й не діти ж ми, щоб по алеї бігати.

– Ну не будь занудою. Ну ж бо! Буде весело.

– Ну-у-у-у… – протягнула Оксана. – Ти квач! – Білявка, регочучи, побігла в сторону старого дуба.

– Тепер ти квач! – наздогнала її Ліда й кинулась в інший бік, щораз обертаючись і показуючи язика сестрі. Вона була так захоплена грою, що не помітила хлопця, який проходив поруч, тримаючи в руках два стакани з лимонадом. Раптом дівчина перечепилася через камінець і впала просто на нього. Юнак, будучи захопленим зненацька, не встиг відреагувати і втриматися на ногах. Вже за мить він лежав спиною на землі, а зверху на ньому – Ліда. До того ж вони обоє з голови до ніг були заляпані лимонадом.

– Ліда! З тобою все добре? – підбігла занепокоєна Оксана.

– О Господи, та невже ж ви із своїм клятим лимонадом не могли йти бодай на десять сантиметрів лівіше? – ледь не кричала дівчина, силуючись піднятись.

– Я… – хлопець був настільки спантеличений, що так і не знайшовся, що відповісти.

– Лідо, та що ти таке кажеш? Ти ж його буквально з ніг збила. Тобі варто вибачитися, – випалила Оксана.

– Що? Я? Вибачатися?! Перед ним? Перед цим бри… – Ліда раптом затнулася, зустрівшись поглядом із насиченими зеленими очима. Вони були такими ж прекрасними, як перша весняна трава. Дівчині раптом здалося, що вона може дивитися на них вічно.

Напевно Оксана помітила б цю чудну зміну у своїй сестрі, аби не відволіклася на дзвінкий сміх юнака, що стрімко наближався до них. Судячи з усього, він став свідком ефектного падіння Ліди і цього хлопця.

– Олеже, друже мій, для мене звісно не новина, що дівчата втрачають свідомість, коли ти проходиш поруч, але я ще ніколи не бачив, щоб ти непритомнів разом з ними, – юнак допоміг Ліді підвестися, нарешті взявши контроль над своїм реготом.

– Іди до біса, Максиме, – прогарчав Олег, зводячись на ноги.

– Та не висловлюйся. Дами ж поруч.

– Одна із цих, з дозволу сказати, дам ледь не вбила мене щойно.

– Вибачте, будь ласка. Я ненароком, – озвалася нарешті Ліда.

– Так, справді. Дуже незручно вийшло, – приєдналася до неї Оксана, намагаючись обтрусити сорочку хлопця. – Вибачте.

– Гаразд. Все добре. Забудемо, – видихнув Олег.

– Що ж, думаю варто відсвяткувати якось наше незвичне знайомство, – мовив Максим. – Можливо купимо ще лимонаду і спробуємо цього разу дійти з ним до лавочки без пригод?

– Можливо, це було б і непоганою думкою, аби наше знайомство було завершене. Та я досі не знаю імені  прекрасної супутниці цієї божевільної, – озвався його друг, направивши вказівний палець лівої руки в сторону Ліди, але дивлячись на її сестру.

– Я… Оксана, – дівчина зашарілася.

– Дуже приємно, – зелені очі все ще були приковані до блакитних. – Тепер можна й за лимонадом йти.

Цілуночки,

Ваша Торі