Доброго дня всім****))))

Ну що ж, приєднуюсь і я в свою чергу до флешмобу, який започаткувала неймовірна  людина - Вікторія Задорська ...

Умови прості - створити блог зі сценою першого знайомства героїв будь-якої вашої книги, та передати естафету двом наступним учасникам.

Мені передала естафету Radianta ,  а я в свою чергу передаю автору якого лише вчора надибала))))))Його(її) твори  запали мені в душу - Rosie і звичайно Вікторія Івасенко ...

А тепер давайте познайомимось із Даромиром та Біляною***)))))Із моєї книги, так як назва довгенька я її трошки скоротила)))) - Вартові таємниць :)

...ось переді мною з туманного марева, появились два вовки. Та не прості...як говорив мій дідусь про таких велетнів, а точніше називав він їх “матєрим”. Так ось, переді мною два представителі дідусевої фантазії. Один чорний як ніч з такими ж очима, а інший рижий як лисиця у восени, але з білими очима. Та різниця між ними видна не лише за окрасом. Чорний велетень набагато вищий за рижунчика...І якщо чесно, коли дивлюсь на нього, то відчуття страху піднімається з середини. Я не розумію чому так! Від одного хочеться сховатись і не показуватись йому на очі, а інший викликає жалість...

Та не встигла прийти до тями від одного їхнього величного вигляду, як ті двоє знову змусили відкрити рота в німому здивуванні. Ось переді мною стоять прекрасні велетні і через хвилину їх оповив туман із молочного і смарагдового кольору. Та не це мене привело в шоковий стан, а два парубки що вийшли з туману. Одне коли ти чуєш про всяку там магію і друге те, що ти бачиш її на власні очі. 

- Ну...як вони тобі? Правда красені? - Бабуся запитливо вставилась мені в очі.

- Ааа…

- Що таке, Білян…- Вона не встигла промовити моє ім’я до кінця, як мені одразу захотілось сховатись у мишачу дірку. Волосся дибки по всьому тілу встало, від командного тону, яким ненька нагородила тих молодиків.

- Ах ви безстидники ! Як вам не соромно, ану швидко дістали одяг і показались на очі такими як маєте бути. Ато ви мене знаєте! - Показавши їм кулак, бабуся видихнула задоволено.

- Ееее…- Красномовністю від мене так і пре...

- Не звертай уваги. Вони хороші воїни, привикли в зграї ходити, робити, що і як хочуть. Та не зважаючи нінащо, вони зможуть краще від усіх тебе захистити. - Сумно з  гіркою ноткою та посміхнулась.

- Ми просимо вибачення за непристойний вигляд, і готові до покарання.

Вклонивши голову рижий юнак з легкістю став на коліна і відкрив шию, показуючи свою покірність і готовність виконувати накази. З неприхованою ненавистю, білобрисий пересилюючи свою гординю, теж став на коліна.

Декілька хвилин запанувала навколо нас важка тиша, даючи змогу обміркувати все. Хто про що думав не знаю, хоча цікаво страшенно. Та зациклюватись на цьому, а точніше на них не стала. Бо мене зацікавило ось що. Чому рижий парубок в образі вовка теж ядовито - рижий, а білобрисий - чорний? Чому така велика різниця, між вовчою постаттю і людською половиною? Та додумати або дофантазувати, не дало мені ричання і чорна тінь.

- Ш-ш-шщо тут відбувається? Ч- чому він н-наді мною і такий з-здоровезний?- Від страху почала заїкатись.

- Хмм...як цікаво! - Промовила найрідніша людина в світі.

- Шщо саме тобі цікаво? Поділитись не хочеш, а то ще трошки і я складу тобі компанію.

- Мені жаль Біляночко, та... я не знаю чому він так поводиться. - Бабуся співчутливо розвела руки в сторону.

Якщо бабуся про це ні сном ні духом, то може знає представитель його виду. Повернула голову до рижого “ потрібно дізнатись як його звати, а то незручно буде, якщо вирветься десь” і помітила в його очах нотку зависті. Щось мені він не подобається, та може лише здалося.

Уважно подивилась на нього і зрозуміла, що він мене помітив. Моргнув декілька раз, приховуючи свої справжні емоції. І вже з посмішкою на вустах звернувся до мене, якось урочисто з долькою пафості.

- Біляна - Вірослава Лутак, вам надана честь обзавестись не простим хранителем, а можна сказати, що він віддасть своє життя за вас. І зробить те, що ніхто б не наважився зробити, ніколи.

- Дійсно щедрий вибір долі. Самий сильний із перевертнів став тінню для моєї квіточки! Побачимо, що з цього вийде.

- Так, все це дуже цікаво, та чому він став таким великим? Якщо спочатку був чуть більше метра. І можна якось забрати його від мене, будь ласоочка...

- Хотів би сказати що мені дуже шкода тебе, та це не так. І тобі прийдеться звикнути, що він завжди буде поруч, навіть ванну разом приймати доведеться.Хі-хі хі...

Його слова привели мене в шоковий стан, змушуючи думати “А навіщо мені таке задоволення, може ну його. Жила якось без хранителів і ще проживу, нічого страшного ж не буде.” Та його наступні слова привели в таку лють, що аж пара з вух пішла.

- Розслабся малявка, я пожартував. І закрий накінець рота, а то муха залетить.(і з реготом він склався пополам)

Знаєте я завжди пропускала образливі жарти попри вуха, та цього жартівника захотілось скрутити в баранячий ріг. Десь над головою загарчали, а мене окутало марево, підняла очі на бабусю і зрозуміла що ще дві - три хвилини і я прокинусь. Останнє що почула це:

- Не хвилюйся за них, він тебе знайде. Тепер вже точно...

Дякую всім за увагу****)))))