Привіт усім! Я щаслива, бо, дякуючи Алісі Ольгич, і до мене дісталася естафета від Вікторії Задорської. Дуже мені подобається ідея згадати першу зустріч, знайомство головних героїв, особливо зараз, коли книга "Моя Людина 2" вже на фінішній прямій. Пам'ятає як це було?

Запрошую взяти участь у флешмобі Юліанну Бойлук та Марину Сніжну! Дуже подобається ваша творчість, приєнуйтеся❤

***

Не знаю, скільки минуло часу до того, як я вийшла у вітальню, але шосте відчуття буквально кричало, що атмосфера змінилася. Натрапила на пронизливий погляд сіро-зелених очей і зрозуміла — в будинку я більше не одна. Широкоплечий шатен в джинсах і сірому в'язаному светрі з високим горлом по-хазяйськи розташувався на дивані, схрестив руки на грудях і ніби чекав, поки його непроханий гість завершить водні процедури.
- Сумніваюся, що злодії приходять з валізою і відразу йдуть приймати душ! - глузливо сказав чоловік, зацікавлено розглядаючи мене, закутану в рушник і з тюрбаном на голові. У якийсь момент мені навіть здалося, що поява незнайомої людини у квартирі його навіть не здивувала — або він завжди такий безстрашний?
- Різні бувають! - я знизала плечима і тут же затнулася. Які злодії, який душ — що я взагалі верзу?! Чоловік здивовано підняв брови, не чекаючи почути подібного у відповідь. - Ви той самий Тимур? - запитала я, розуміючи, що ситуацію потрібно виправляти, якщо не хочу опинитися на морозі з голою і, до того ж, дуже мокрою дупою.
- Тимур! - спокійно кивнув у відповідь господар квартири, і куточки його губ повільно поповзли вгору, його ситуація, що склалася, здається, сильно забавляла. - Щодо "того самого" не впевнений... А ви хто? - нарешті запитав він головне питання.
- А я за вашим котом доглядаю! - розправивши плечі, тут же знайшла що відповісти я, і чоловік хрипко розсміявся. Я, не соромлячись, розглядала його і милувалася мужніми рисами обличчя: широкими темними бровами, носом з горбинкою і трохи скошеним до низу кінчиком, високими виділеними вилицями. Але найбільше чіпляв погляд його сіро-зелених очей з опущеними зовнішніми куточками й злегка навислими повіками — ніколи не зрозумієш чи то він в поганому настрої, чи то просто дивиться на тебе, як на порожнє місце. І це заводило. Горезвісне «чим менше жінку ми любимо...» спрацьовувало десь на рівні інстинкту. Під тканиною светра легко вгадувалися треновані біцепси, і все моє нутро тягнулося до цього хлопця. Його не можна було не хотіти.
- І як успіхи? - щиро поцікавився Тимур, продовжуючи кидати на мене двозначні погляди, через що внизу живота солодко защеміло. Якого біса Костік не сказав, що його друг з обкладинки "GQ" з'їхав?! Ні за що б не погодилася прийти в цю квартиру, якби знала.
- Ще не приступила! - чесно розвела руками й тут же схопилася за рушник, відчуваючи, як він загрозливо поповз донизу. Не вистачало мені ще по добрій волі влаштувати стриптиз.
Тимур уважно ловив кожне моє слово, кожен жест, але при цьому поводився максимально статечно, як розморений спекою хижак — але від передчуття, яким він може бути пристрасним, я плавилася. Чоловік піднявся на ноги ривком, наблизився до мене і легким рухом зняв рушник з голови. Мокре волосся, звільнившись від пут, впало на оголені плечі, а я, ошелешено задерши підборіддя, підняла на нього очі. Він був так близько, що наші губи ледь не стикалися, моє тіло пробивало дрібне тремтіння, серце билося так сильно, що я впевнена, Тимур чув кожен його удар.
- Ненавиджу сухі рушники, вони такі жорсткі, — видихаючи слова в мої відкриті губи, сказав шатен. Невже, він збирається... витиратися МОЇМ рушником?! - Знайди на кухні пляшку вина та келихи, я швидко... - сказав він наостанок і зник, зачинивши за собою двері у ванну. Швидко... продовжувало луною звучати в моїй голові.

P.S. Аж сумую за моментом, коли це створювала:)