Хвилею флешмобу, що започаткувала Вікторія Задорська накрило і мене. За це дякую чарівній Лії Лег. Суть проста - запостити уривок свого твору з першою зустріччю головних героїв і предати естафету двом наступним учасникам. Маю надію, новачки Букнету також підтримають це дійство, тому запрошую долучитись двох прекрасних авторок Дарья Новицкая та Марічка Опівнічна.

Я ж розміщу уривок з книги "Доля чаклунки", що зараз активно дописується. Перша зустріч героїв тут гаряча та небезпечна. Приємного читання)))

Вона чула, як зводиться курок на зброї і вже зажмурилась, чекаючи неминучого. Постріл пролунав, але дівчина не відчула болю. Почувся гуркіт, що заставив здригнутися від несподіванки. Хтось скрикнув. Наважившись розплющити одне око, вона побачила, що нападники лежать на підлозі, притиснуті тяжкою металевою рамою від дзеркала.

Хоч магія на цих людей не діє зовсім, але на оточуючі предмети її вплив все ще беззаперечний. А вже поцілити в противників чимось важким, справа лише одного заклинання телекінезу. Як вона могла настільки розгубитись, щоб не пригадати цього? Чиєсь важке та хрипле дихання позаду втрутилось  в її свідомість, відволікши від самобичування. Добре, що знайшовся хтось, кмітливіший за неї.

Леся розвернулась до свого рятівника, щоб подякувати і з подивом впізнала в ньому чоловіка з фотографії – загадкового чаклуна, якого розшукувала весь сьогоднішній день.

– Ілеса? – зі здивуванням та якимось благоговінням запитав він.

– Леся, – виправила його дівчина.

Погляд його карих очей бентежив її та пробуджував щось давно забуте. Дівчина знову відчула аромат свіжоскошеної трави, який переслідував її аж від помешкання того товстяка, і нарешті зрозуміла його джерело. Хотілось припасти до його шиї та глибоко вдихнути, щоб пересвідчитись чи їй не мариться. Якось несвідомо вона простягнула руку, щоб доторкнутися до нього, а він зробив крок уперед, щоб підійти ближче, але скривився від болю та схопився за бік.

– Ти поранений. Дай погляну. Я можу зупинити кров.

– Немає часу. Вони вже приходять до тями.

Чаклунка оглянулась та побачила як чоловіки, притримуючись за стіну, поволі зводяться на ноги. Один з них знову підіймав зброю, щоб прицілитись, та його відволік портал, що відкрився прямо за спиною. Моментально воїнів ордену оточили сотні гострих осколків дзеркал, що до того устилали землю. Леся усміхнулась. Це прибули чаклуни.

– Ходімо, поки їм не до нас, – схопив її за руку незнайомець.

Тепло його дотику заворожило. Хотілось щоб хтось нарешті подбав про неї та сказав, що все буде добре. Хотілось, щоб цей жах скінчився. Вона навіть зробила кілька кроків слідом за ним, пройшовши завісу з блакитних намистин, але пригальмувала:

– Стій. Я не можу піти. Мені потрібно знати, чому мене намагались вбити.