Чогось автори фентезі вирішили, що кохання приперчене некрофілією претензією на оригінальність необтяжене. Подорослішало покоління виховане на сутінках, і вампіри в романах стали зутрічатись все рідше.

Почитуючи в розгульну молодість Габріель Віткоп я зрозуміла, що кохання буває різним, навіть таке, коли окремо узятий індивід може отримувати задоволення від "...холодних, як мята дотиків". Проте вищезгадана авторка оживити предмети сексуальної пристрасті свого героя спроб не робила, чого не скажеш про інших авторів і авториць.

В фолькльорі майже кожної народності присутні варіації носферату. Вперше вдалу спробу окультурити і євроінтегрувати кровосіся зробив Брем Стокер. Його канонічний граф Дракула довго будоражив уяву молодих дівиць. Але часи змінювались, і блідий, напівдохлий старий мужик з гострими зубами перестав задовільняти запити публіки.

Справжім проривом в жанрі як на мене стала Енні Райс, її Лестат пізніше зіграний Томом Крузом і Луї у виконанні молодого Бреда Піта, змусили глянути на вампірів по новому, і вдихнули ентузіазм в працівників пера і камери.

Хтось ще може памятати "Блейд" по мотивах якого вже час робити ремейк. Бо більшість його забули. Чого не скажеш про сагу "Другий світ". На зміну бойовим вампірам прийшов блідий хлопчина з тисячолітньою історією Едвард.

А далі закрутилось-завертілось.

Вампіри стали ділитись на види і категорії із швидкістю, за якою навіть я не встигала слідкувати.

Вомпери Істинні в романі О. Громико. Вони можуть розмножуватись природнім шляхом, не бояться Сонця, і не є безсмертними в прямому сенсі.

Інші гемоглобінозалежні ініціюються шляхом вприскування вірусу в кров. Вони бувають нижчими і вищими.

Найнижчий клас - упирі, неповороткі, схожі на зомбі, і позбавленні інтелекту. В принципі, за літр крові могли б працювати десь у виконкомі чи сільській раді. різниці думаю люди не помітили б.

Середній клас вампірів це слуги. В силу комплексів і відчуття власної неповноцінності вони привязані до своїх творців, і сотні років ходять до них привязаними. 

Ну і вампіри вищі, про яких люблять складати любовні романи. Ці в могилах не лежать, приймають активну участь в політичному життті і зазіхають на невинність молодих дівиць. 

Ніколи не розуміла, як у них поєднується тяга зїсти жертву і переспати з нею одночасно. Але що є то є.

Ці індивіди мають спільні риси. Не носять бороди( а як же міф, що у покійників росте волосся?), втягують зуби, і навіть вміють контролювати жагу крові. В критичний момент можуть наплювати на закони збереження маси і пертворитись на миле мишеня. Про синтез меланіну я писала  попередньому блозі, тому повторюватись не буду.

Не оминув увагою цю расу і метр Сапковський, який на щастя не став приписувати блідолицим підвищеної сексуальної тяги до смертних. 

Зараз чекаю виходу чергових екшенів з вампірами в виконанні Джареда Лето і Віна Дизеля.

І по секрету зізнаюсь, що особисто я була до глибини душі вражена образом Міклоша Бальзи з саги "Кіндрет", шкода що про таких вампірв зараз пишуть мало. А що це значить? Мабуть, що колись доберусь до образа "коханця з зубами" і нашкрябаю свою книжульку.