Коли немає слів, говорить серце…

Психологічним літературознавці називають такий роман, у якому автор ставить собі за мету зображення й дослідження внутрішнього стану людини, найтонших порухів її душі. Прочитавши безліч творів сучасної української літератури, особисто я могла б перелічити дійсно психологічні романи на пальцях однієї руки. Можливо, нині цей літературний жанр уже стає анахронізмом, на зміну йому приходять невибагливі любовні історії, герої яких дбають більше про матеріальне та тілесне, ніж про якісь високі духовні ідеали?

Ось так розмірковувала я, починаючи читати роман молодої української письменниці Тетяни Гудими "Я -- німа". Зізнаюсь чесно, на початку я не очікувала нічого особливого, хоча твір був написаний гарною, яскравою мовою, мав оригінальний сюжет та цікавих персонажів. І все ж сучасних любовних романів нині хоч греблю гати, і багато цих творів схожі, мов дві краплини води. Принаймні, мені так здається.

І все ж Тетяні вдалося вирватися із усталеного шаблону, за яким у чомусь нещаслива і обділена героїня має врешті-решт зустріти чарівного «принца», який вирішить її проблеми та твір закінчиться незмінним хепі-ендом. Так, тут дійсно присутні ці елементи сюжету, проте вже після перших прочитаних сторінок ми розуміємо – головна героїня Кора – не з тих, хто пасивно чекає, поки котрийсь супермен прийде їй на допомогу. Незважаючи на те, що їй довелося чимало пережити ( адже дівчина через тяжку хворобу змушена відмовитися від кар’єри оперної співачки та втрачає те, що для неї було найдорожчим – свій голос), вона не здається, не опускає рук, а продовжує боротися за своє щастя.

Романтична історія її знайомства з британцем Деном – це не просто історія кохання, це ще й розповідь про людей, котрі живуть поряд із нами, але часто почуваються ніби на обочині життя – тих, кого раніше називали інвалідами, а зараз почали толерантно іменувати «людьми з особливими потребами». Проте від зміни назви ставлення суспільства до таких людей докорінно не змінилося.

І авторка дуже добре показує, у чому відмінність життя «особливих» людей за кордоном та у нас, в Україні. А ще мені особисто імпонує те, що Тетяна Гудима розуміє природу людських комплексів, переживань ( певно, для цього довелося ознайомитися не з однією прикладною книгою з психології, тому що зміни, які відбуваються у свідомості Кори, авторка зображує дуже професійно). Ми бачимо, як невпевнена, замкнена у собі на початку роману, дівчина під впливом свого коханого та друзів перетворюється в цілеспрямовану, наполегливу, сильну особистість.

Проте не варто думати, що книга така вже «розумна» і складна для пересічного читача, як може здатися з моїх роздумів. Зовсім ні! Насправді вона читається дуже легко, тут безліч кумедних, яскравих, а подекуди і досить відвертих епізодів, а деякі повороти сюжету влаштовують для читача щось на зразок «американських гірок», коли смуток та переживання за героїв змінюються полегшенням і радістю, зрештою ти відчуваєш той самий «катарсис», про який писали ще древні греки. Тобто через літературний твір відбувається свого роду «перезавантаження» свідомості, ми можемо під новим кутом поглянути і на свої власні проблеми та знайти шляхи їх подолання.

Дякую пані Тетяні за такий цікавий твір та впевнена – він неодмінно займе достойне місце серед інших книг сучасних письменників. А авторці бажаю і надалі не відступати від обраного шляху та розвивати такий незаслужено забутий жанр, як психологічний роман.