Доброго дня, шановний читачу! З новим роком і усіма святками, дорога публіко, люди, автори й читачі, може ще й видавці чи критики, всі, хто є у віртуалі на сайті Літнет. Ось я, нова авторка Людмила Марчук. Це не псевдо, а справжнє ім'я. Хочу увійти в літературу з істинним іменем. Тож увійшовши з псевдонімом - вже поміняла його на власне ім'я. 

Зареєструвалась я на Літнет десь раніше, ще у 2018-му, але діяльність і життя моє на цьому сайті розпочинається лише тепер, коли я вирішила остаточно зав'язати  з журналістикою і стати на стежку літературної творчості. І от почуваюся як першокласниця : дивлюся, розглядаюся довкола себе і все мені незнайоме та нове. Нині маю перший успіх: тицялася-мицялася, але якось таки після листа технічній службі спромоглася поставити у вільний доступ для прочитання фрагмент повісті "Ціна честі". Продовження додаватиметься.

На жаль, ще не встигла чогось почитати тут, але обов'язково це зроблю і буду критиком. Якщо захочу. Але щось скажу обов'язково. Буду вдячна за відповіді на свої питання. Буду рада читачеві. Буду вдячна критикові. 

Щодо повісті "Ціна честі". В основі - правдива історія, яку розповіла мені сама жертва обставин, викладених у повісті.. Тема років десять тому публікувалася в пресі під рубрикою "життєві історії", бо ж самі розумієте, історія пікантна, хоч і типова, але не було ані суду, ні слідства. Жертва відбулася плачем в подушку, депресією, образою й про цю прикру історію промовчала, бо боротися із системою річ важка. Звісно, що тема зачепилася в моїй свідомості і спершу намалювалося оповідання, а за тим з другим розділом і повість. Але письменнику вільно мати домисел. Тож домалювалося інше завершення цієї історії (будете дивитися у розділі "Бумеранг" - далі буде). Чому так? Дуже хочеться, аби було так, а не так як було насправді.