Що я читала в 2019 році

Так  я теж читала. Але подивившись на бібліотеки, бачу що похвалитись особливо і нічим. Не скажу я з пафосом - читала мовляв Кафку і Пруста. Бо читаю я переважно те, що й пишу. Любовні романи. Щоб відволіктись від будення.

Та де що виділю все одно. Так, я читала Таню Гудиму про Генія Геніального, легка книжка про те, як письменнику протурити свій шлях до слави і визнання,  і я все ще чекаю завершення історії))

Дуже потішила мене книжка від Марти Грейс 35+ (або маркетигн для незадволеної жінки), історія про кохання, привязаність яку іноді краще розірвати, гіперопіку і гіпервідповідальність.

Мене вразив головний герой з книжки Анни Котляревської Моя особлива незалежність. Джейс який то кидав головну героїню, то приходив миритись, був такий зворушливий. І такий нетиповий для любовних романів, що я спершу прочитавши про його витівки така подумала "А так можна було?". Ну і сама книжка насправді піднімає багато серйозних тем. 

Почитала я і фентезі від Вікторії задорської та Іси Тарк. Наворожила - чудова атмосферна новорічна казка. 

Ну а з реалізму запамятався детиктив від Andris Lagzdukalns  Пастка немезіди. Книга просякнута простим життя поліцейських і дещо кривавим самосудом.

А ще Пахомова читала багато іноземними мовами. Зоврема російською. Так-так. І авторів читала я теж не наших))) І про це я напишу. Я перечитувала А. С. Пушкіна. Чим більше читаю Сергійовича, тим більше задволеня отримую. "Евгений Онегин" - історія про рафінованого молодика, що отримав спадщину далеко в глуші. І там познайомився з сусідськими дівчатами - Олею і Тетяною. Остання закохується в Евгена, і робить нечуваний для того часу крок - зізнається перша в своїх почуттях. Та у Євгена інше в голові, він хоче врятувати друга від шлюбу з Тетянинеою сестрою, яку вважає легковажною і несерйозною. Фінал - невдала спроба зваблення Ольги, сварка з Лєнским і дуель на якій той гине.

Читала я серію " Всеблагое электричество "  від Павла Корнєва. Історію про те, як в стім-панк світі наука по малу витісняє магію. В цьому світі Атлантида не загинула, а вигнані з неба ангели довго жили на землі. Та в Ніч кривавих кинджалів всіх Павших ангелів знищили. І ті, хто мав на собі кров вищих створінь набули надзвичайних здібностей і сяючих очей. В цьому світі ацтеків не знищили, і вони заселяють Америку, а Єгипет не став мусульманським. На тлі продуманих декорацій розвертається історія поліцейського, що хоче розібратись в причинах загибелі своєї родиини, а виявляється, що він єдиний родич смертельно хворої імператриці,  і тільки його серце може врятувати короновану особу від скорої смерті.

.

Інша серія цього ж автора. яку я з задволенням прочитала - "Небесный эфир"

І вона розповідає про боротьбу церковних органів з чорнокнижниками. Орденів і конфесій в цьому світі дуже багато, вони весь час сперечаються між собою за вплив. Так, зокрема виявлення відступників з числа ученого люда покладено на Вселенську комісію з етики. Філіпп Олеандр вон Черен - магістр-слідчий, молодий і амбіційний. Він ритуалист і адепт таємних мистецтв, та перед чарівою паличкою віддає перевагу парі вкритих чарівними формулами пістолетів, а в підручних у нього мародери і бретери. Філіпп не відступає від заплутаних справ, не боїться бруду і крові, проте, вистачає у нього  і таємниць. Недарма ж його прозвали Ренегатом. А насправді Філіпп шукає таємну формулу виклику одного єдиного демона (Князя запрєдєлья) - Осиного короля, який колись давно забрав Філіппового брата, а на самого Філіппа наклали ангельську печатку, позбавивши права чаклувати.