Тренувальна гра в два тайми по двадцять хвилин почалася.

За жеребом, м'яч дістався команді Макса. Макс з Кирилом стояли на своїй половині поля і чекали свистка. Вітя, що виконував роль судді, зауважив, що всі зайняли свої позиції, кивнув Максу і просвистів.

Макс миттєво віддав пас на Кирила. Кирил взяв м'яч і пішов в атаку, але на його шляху став Сірий, гравець команди Дена. Сірий обвів Кирила і віддав пас на Дена, який біг поруч, але на правому фланзі. Пас був не дуже точним, проте брюнет підстроївся і прийняв м'яч на груди. До нього вже бігли двоє, проте хлопець лише злегка посміхнувся.

— Пізно. — тихо сказав він, підкинувши м'яч вгору, перекинувши його тим самим через голови кривших його хлопців і миттєво оббігши їх і прийнявши свою ж подачу.

Макс кинувся за ним, майже порівнявся, але...

Ден зробив швидкий ривок вперед, дриблінг, і ось уже перед ним залишилася остання лінія оборони — двоє захисників. Обходити не можна — потрібно бити. Дену не потрібен офсайд.

Брюнет різко зупинився і відразу ж вдарив правою.

М'яч потрапив у дев'ятку швидше, ніж воротар встиг щось зміркувати. Рефері Вітя просвистів в свисток.

— І це ваш кращий воротар? — Якось розчаровано прокоментував брюнет.

— Це НАШ кращий воротар. — зробивши акцент на слові «наш», відповів нарешті наздогнав Дена Макс.

— Весь час забуваю. — посміхнувся Ден, попрямувавши до воротаря. — Слухай мене ее ... Як там тебе?

— Ветал. — буркнув блакитноокий шатен.

— Чого ти ворон ловиш а не м'ячі? Ти ж воротар!

— Я не про-гравець і просто не встиг зреагувати...

— Так встигни наступного разу! — твердо сказав Ден. — Я знову і знову буду бити в ліву дев'ятку. Якщо до кінця матчу ти не торкнешся жодного мого м'яча — ти не будеш воротарем цієї команди.