Більше я ніколи

Рей Бредбері рекомендував починати творчий шлях із коротких форм. Тож це — мій випадок і коротеньке оповідання.

Більше я ніколи

Невагомість. Чотири склади́. НЕ ВА ГО МІСТЬ. Це я думаю про такі речі? Так, я. У мене є трохи часу поки вони не прийшли. Як довго я борсаюсь у воді? Не знаю.

Пригадую як ми вийшли з порту. До того була розмова з дружиною як чудесно вийти на рибалку. Здійснити ще одну мрію. Для мене вона коштувала 500 євро і 2 дні наодинці з морем... Зараз мені смішно. Капітан слухаючи мене всміхався. «Ти не перший, і не останній». Я вірив і довіряв. Його лице, обвітрене морським повітрям, в'їлося в зморшки. Частина тої солі мабуть ніколи не вийде з його обличчя. Досвідчений.

— Гарно порибалити, любий — кричала дружина махаючи з берега. Браслети на її руці відбивали сонячне проміння. Я кивав у відповідь цілуючи повітря.

Що мене вкусило піти на палубу? А ще й вночі, хоча капітан забороняв... Знаю — авантюризм. Дихання моря, блиск зірок, мерехтіння хвиль, що побудували дорогу до місяця. А ще чорна вода. Хотілося відчути її силу, тиск. Як вона обтікає корму. В голові сяйнула думка опустити руку. Тримати як наживку, перевірити себе. Скільки часу буде достатньо, щоб відчути себе героєм? Ніхто ж не вхопить. Дістався східців тримаючись рукою. Ось тепла вода обхопила праву кінцівку. Я розслабився перебираючи фалангами під водою. Навіть в темряві на пальці світилася обручка. Дружина мабуть відпочиває в номері. Їй це не зрозуміти.

Скільки тисяч очей дивиться на мою руку? Знайдеться хоч якась пара, що ризикне і вкусить? Вчепиться тягнучи в темряву? Уява малює ті очі. Ось вони наближаються. Плавник розрізає товщу води як ніж масло. Нехай це буде акула з гострими рядами зубів. Це її територія. Ближче. Ще ближче. Я дивлюся у воду, а серце моє завмирає. Бачу, як щось сіре наближається. Повільно, безповоротно. Гострий ніс, блискіт очей. Тримай, герой, тримай! Страх паралізує. Не витримавши, я дістаю руку. Теплі краплі, що стікають з пальців б'ють по воді. Це могла бути кров. Моя кров... Я торкаюся рукою обличчя. Солона вода попадає на губи.

Капітан мовив, що судно рухатиметься і вночі. Він не буде спати. Хоче показати місце, де вода кишить рибою. Це буде вранці. Я не проти.

Піднялися хвилі. Відчуваю як море піниться, кипить. Раз-по-раз хвилі налітають на борт судна. Лізу вверх. Боса нога вислизає і, я, спочатку коліном, а потім головою, б'юся по східцю. Падаю в морок. Крик болі глушиться під водою. Лише бачу як повітряні кульки тягнуться догори. Навколо темрява. Мене перевернуло, голову обпікає вогнем. Затримавши кисень я роззираюся і бачу світло. Туди, до нього. Запрацювавши ногами опиняюся на поверхні. Світло те — місяць. Мозок наповнюється повітрям.

Риболовне судно відпливає, але ні. Стійте. Не треба. Егей! В рубці капітана горить лампа. Я хочу крикнути. В останній момент слова порятунку тонуть у хвилі, що б'є по мені. Знову струс, крутіння, темрява. Виринаю на поверхню, але нічого не можу сказати. Хрипкий кашель підіймається аж із живота. Я відчуваю себе обманутим, покинутим. Ніби моє тіло затверділо, а рятувальники, що мене побачили, не допомагають, бо я не прошу допомоги. Це страшно.

Страшно. Два склади́. Пройшла ніч. Шалені хвилі віднесли мене ще далі у море. Скільки часу пройде, як капітан зрозуміє, що мене нема? Я тримаюся на воді. Мені треба бути у свідомості. Дуже кортить пити. Але тільки не морську воду, бо почнеться марення і захочеться ще дужче пити. Згадалася історія про моряка, що вижив після корабельної аварії. Чоловік врятувався ловлячи черепах та п'ючи їх кров. Шалений сміх викривив моє обличчя.

— Агов, ви де? — кричу я регочучи.

Моє лице червоне і вкрите білими плямами солі. Пекуче сонце обпікає. В обід знову прийшли вони. Хвилі. Набираючи об'єм вони зростали перетворюючись на гори. Топили мене, перевертали. Байдуже гралися, немов хотіли, щоб я ще пожив. Істинної сили ще не було і море за кілька хвилин заспокоїлося.

Білі чайки кричали наді мною. Я прикривав долонями сонце, щоб не сліпило. Хотів розглянути цих птахів. Через кілька годин диск сонця зайшов за обрій. Раптом я почув звук сирени. Порятунок! Я розвертався, підіймав голову. Але все було однакове. Безкрає море та чайки. То вони кричали...

Скільки я ще протримаюся? Наступна ніч мене зморить. Я ліг на воду і уявив пісок. Вода бігла по ньому перевертаючи камінчики і утворюючи білий шум. Ніби у воду додали миючого порошку. Безодня виштовхувала, вона і забере.

Десь в далині загуркотіло. Темне небо забере мене. Поховає. Я нічого не можу вдіяти. Лише уявляв свою дружину. Невже я її не побачу? Вона на це не заслужила. Але це ж я. Я завжди любив драйв, екстрим. Ось тобі і маєш.

Перша серйозна хвиля вибила із моїх легень весь кисень. Тіло побувало немов у м’ясорубці. Я заледве дістався поверхні відкашлюючись. Море хвилювалося. Валуни билися створюючи мелодію безнадії та поразки.

Другу хвилю я побачив за сто метрів. Ніби кадри із кіноплівки відтворювали уповільнений сюжет. Ось вона підіймається і виростає. Білі краплини шуму обхоплюють синю масивну гору, що рухається на мене як хижак. Ковтає все на своєму шляху. Все, рятунку не буде. Але спроба. Спроба варта життя. Я поплив на неї. З усієї сили я рухався по її стіні на самий верх. Опинившись на її гребені мені відкрився увесь обрій. Море шматувало себе. Рвало, вбивало, ламало. Чим я заслужив на таке? Не встиг я дати відповідь, як з найвищої точки хвилі я впав донизу. Розпластаний та знесилений. Це кінець... Дружина, авантюризм, капітан, риболовля. Все замерехтіло у моїй скроні. А ще гуркіт. Він наростав та збільшувався. Гроза знищить мене.

Боротися з третьою хвилею я не зміг. Лише бачив хмарочос, що виринав з-за інших будинків як старший брат. А потім я побачив її, дружину. Вона сиділа в кабіні гелікоптера. Цей гуркіт... Коли хвиля підійшла ближче я зробив ще одну спробу. Падіння з неї вибило з мене все і стало темно. Крик дружини, як і свій, протяжний та жалібний, я ніколи не забуду.

***

— Любий, капітан Неро просив передати тобі черепашку. Я чесно не знаю до чого це тут, але ось вона, тримай.

Я лежав у лікарняній палаті і дивився на малу черепаху. Вона поміщалася на моїх долонях. Коричнева з чорними очима.

Посміхнувшись, я сказав:

— Мені пощастило трохи більше, повір.

І поклавши тварину біля ніг я обійняв свою дружину. Більше я ніколи...

4 коментарів

Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис

Увійти
avatar
Alex
02.01.2020, 01:17:23

Цікаво і динамічно!

avatar
Мар'яна Доля
15.11.2019, 07:53:14

Дуже гарно написано!

Дуже гарно написано! ви молодець!!! склалося враження, наче самі подібне пережили!

Краще не треба)

avatar
Ворожеска
14.11.2019, 21:27:32

Це прекрасно! Написано так, що живеш кожним словом...
Не марно мені Вас рекомендували)

Ну дякую) Це важливо чути для мене.

Інші блоги
Тим розумникам що забирають сердечки
Дякую, що аж так вшанували мене, і не полінилися позаходити на книжки, та позабирати вподобайки! Ви не уявляєте як мені лестить, що ви витратили на мене свій дорогоцінний час. А ще вітаю вас із тим, що ви не ліниві❤️ Але
Нова книга
Пишу ромком! Я так хотіла за нього взятися, і ось нарешті є початок - Окремий проєкт Анотація: Ліна не шукає стосунків. Вона — айтішниця, якій добре наодинці з кодом, фруктами і тишею, а іноді з келихом вина та домашнім
Окремі твори.
Вітаю, шановне товариство. Вирішив розділити збірки на окремі твори та викласти їх. Твори складені так, що всі з них можна читати і як окремі, самобутні твори, так і чотири з них як збірку, поєднану спільним Всесвітом. Гадаю,
Про мене)))
Про автора (тобто про мене) Мої історії – це не втеча від реальності, а подорож у її найглибші шари. Я не пишу легкі казки. Я створюю романи, які болять. Романи, після яких читаєш останній розділ – і мовчиш. У моїх
Легенда про "Серце Єдності" та візуал❤️
В новому розділі Ейріна дізнається про старовинну легенду: Колись, у прадавні часи, люди були могутні тілом, але ще сильніші духом: чаклували світлом і бурями, могли зцілювати землею й розбивати скелі одним словом. І вся
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше