Ми живемо в світі, що намагається обігнати сам себе в пошуках нових вражень, сомореалізації, бажанні комусь щось довести, і просто - кохати. Та про що ми думаємо, коли знаходимо хвилинку, щоб підняти голову і подивитись на далекі зорі?

Для когось, мовчання всесвіту значить лише одне - ми самі в цьому безкрайньому просторі всесвіту. Ми достатньо розвинута цивілізація. І, коли б з нами хтось хотів би поспілкуватись, ми обов`язково те зрозуміли. Використали б розум кращих математиків. Поділилися б кращими творами мистецтва....

Але є одна проблема. Досі з нами ніхто не висловив бажання спілкуватись.

Тому, для одних, це привід зробити висновок, що ми самі.

А для інших, це явна ознака того, що ми не самі.

Проти нашої самотності грає наш власний історичний науковий досвід. Ми стільки разів помилялись, що й писати страшно.

Тут вам і пласка земля. І гравюри середньовіччя з зображенням жителів далеких земель.

Чим вам не Чужий?

Та сама краса!

Тільки де гарантії, що на нас не дивляться так само, з далеких зірок?

Кожен раз, коли людство хоче розказати, яке воно хороше, воно згадує Баха, Шуберта, Моцарта, Леонардо Да Вінчі... і іноді такого Леонардо :) 

Він теж частина мого дитинства. Він класний. Я його знаю.

От тільки, чи це справжні ми?

Чи все, що ми про себе пам`ятаємо, правда?

Чого ми вирішили, що коли чужопланетяни почують наш небачений шум у всесвіті, оцінять відсоток сміття в космосі, на орбіті Землі, то перше, що вони подумають, що ми зачитувались Віктором Гюго, оцінили за життя Вінсента Ван Гога і досі пам`ятаємо хто він такий?

Може ми просто не вірно дивимось на себе збоку? А винні в тому чужопланетни.

Про це нам і намагається розказати, не надто популярна в науці, теорія зоопарку.

Бо ж, якщо її послухати, то вийде, що для чужопланетян ми туземці. Ось такі туземці.

З нами страшно спілкуватись. Ми воюємо між собою без кінця і краю. Вигадали Атомну ЕлектроСтанцію лише заради виготовлення атомної бомби. І навіть знаючи всю небезпеку водневої зброї, все одно боремось за те, щоб в кожній країні, було по атомній бомбі, а то й по дві.

ООН - взагалі нічого не вирішує. В нас немає важелів для зупинки конфліктів. І ніхто, в нашому світі, не може бути застрахований від приходу III Світової війни.

Єдине досягнення. Ми більше не їмо собі подібних.

Але, не спішіть радіти. Наука не стоїть на місці. Як тільки вдалося виростити штучне м`ясо в лабораторних умовах. Тут же стало питання: а яка різниця чий геном використовувати, свинячий чи людський?

Аргумент простий. Уявіть, що ви летите в космосі аж до Проксіма Центавра. Дуже далеко. На перших порах все працює справно. Геному тварин вистачає. Ви вирощуєте м`ясо, споживаєте його.... А раптом хтось із екіпажу захоче пожартувати? Чи у вас вийдуть запаси геному тварин? Що тоді? 

Ви відрізните м`ясо тварини від людського м`яса, якщо вам його подадуть у тюбику?

На дворі XXI століття.

Зупиніть планету. Я вийду.

Я люблю цикл Чужого. Я на ньому теж росла. Ріплі мене захоплювала. Чужий жахав.

Але хіба вам ні разу не було шкода тваринку?

Чужий хоче вижити. Це нормально. А от люди там часом поводять себе трішки не адекватно. Ходять по всяким небезпечним місцям. Не дотримуються правил безпеки. І чхають на всілякі закони логіки.

Тому я хоч і вболівала за Ріплі, але іноді була на боці Чужого. Бо якщо закуска сама йде в рот, то де тваринка не права?

І, можливо, іронія в тому, що з нами, якраз, чинять по-інструкції.

Людство хворе війнами, вбивствами, насиллям, голодом, а тепер ще й створило собі кліматичну катастрофу.

А всесвіт, між іншим, достатньо великий, щоб не потрапляти нам на очі. І технології, в цивілізацій, що літають між зорями, явно на порядок вище за наші. Коп`ютерним вірусом їх не злякаєш.....

Хіба тільки нас.

Та хочеться вірити, що ми не одні у всесвіті.

Про зустріч з позаземною технологією і розповідає оповідання Частинка чогось більшого. 

Ця історія - мій сон. Але від того, не позбавлена змісту. Навіть звичайна людина, з типовими проблемами маленького містечка може раптом зіштовхнутись з чудернацькою технологією. Як вона себе поведе? Одному Богу відомо.

Бо ж, навіть якщо допустити, що ця людина буде достатньо моральною. Завжди знайдуться друзі, що ставляться до моралі значно простіше.

Ми знаємо про себе, що Земля одна з багатьох планет, що кружляє на по орбіті навколо сонця. А саме сонце частина зоряного рукава галактики Молочний шлях. Яка в свою чергу, теж є частиною скурчення галактик. І навіть галактичне скупчення частинка чогось більшого.

А ми?