З емоцій.

Спочатку автор вишукує їх в собі. Пізніше, досягнувши найвищої майстерності в самокопанні, він починає придивлятися і прислуховуватися до свого оточення.

Принаймні зі мною було так.

І все-таки.

Помилково є думати, що поет пише виключно про себе і про свої почуття.

Якщо я щаслива у шлюбі, це не означає, що я не можу писати про нерозділене кохання. Якщо я по життю спокійна, це не означає, що я не можу писати брутально. Якщо я маю гарний настрій, це не означає, що я не можу писати про якісь проблеми. Можу! Бо навколо мене є люди, і кожен має свою історію, яка зачіпає (і, власне, виливається у вірш) або не зачіпає.

Колись я боялася виносити назагал свою поезію. Не хотілось зайвих питань типу: «З тобою справді таке було?», «Це ти про себе написала?», «В тебе все так погано?» Але потім плюнула на все і почала виступати, а згодом видала збірку "Лакмусові папірці". Питання зникли, кайф від творчості триває далі.

Зізнаюсь, трохи страшно було тут реєструватись, але я відчуваю, що так треба. Я готова ділитися своєю творчістю, готова до критики, готова до порад. Слідкуйте за оновленнями ♥