ylekdja

Мої вірші чорно-білі.

Без початку і кінця.

Як саме життя.

Мої вірші тихі.

Не читай.

Не читай вголос.

Вони повинні бути лише в твоїй голові.

Лише моїм голосом.

Вони повинні бути лише буквами.

Не звуками.

Бо читаючи їх, ти торкаєшся мого тіла пальцями.

Вони лишаються в тобі плямами, білими цятками.

Після них лишаємось лише ми.

Не ви, ті що гратами, під ярликами, вночі простирадлами.

Ми.

Квітами.

Блискавками.

Вовками.

Після них ким схочемо будемо ми.