Таня Саміло

Автобіографія


Батьки казали, що знайшли мене в капусті і я таки у це вірила. Але недовго. Знайшли 26 листопада 1983 року у селі Топільно, Волинської області на
нашому городі.
– Йшла я собі буряки сапати, чую
щось кричить в капусті, підходжу, а то дівчинка голенька, лежить під листочком і плаче, – вкотре розказувала баба Валя по матері.
У мене тільки тих родичів що по матері і було, бо батька я свого ніколи
не бачила, росла з вітчимом.
Ніби дітей у нашій сім’ї не дуже багато, троє, але жили ми досить бідно. Я середня донька, а ще дві сестри крім мене. Якось мені все здавалося,
що я небажана дитина та й випитую у матері:
– Мам, а я бажана дитина?
Пауза.
– Мааам!
– Що мам?
– То я бажана дитина?
– Та де ти бажана? – ляпнула та й
затнулася мати. А далі продовжила. – Алла перша, очікувана. Потім ти. А Свєту ми удвох з твоїм вітчимом дуже чекали...

Дитячий садок я пам’ятаю дотепер досить виразно. І ті кумедні ситуації,
коли няня давала своєму сину 15 пельменів, а нам по 7, вона мабуть не знала, що ми вже вміємо рахувати.
Але найбільше я любила залазити на стару вишню на задньому дворі садка
і сидіти там годинами, розмірковувати і пальцями длубати липкий сік з-під кори.

Школа. 1991 рік. Сільська топільненська школа була для мене випробуванням. Небагата сім’я не могла забезпечити нас з сестрами всім необхідним. Батькам довелося якось викручуватися, возили до Польщі різний мотлох – іграшки, кухонне начиння, ручні інструменти. Садили город, ох і намучилися ми на тих грядках!
Мати казала:
– Цього року посадимо багато картоплі, продамо, будуть вам нові чоботи до школи. Добре працюйте діти, щоб вродило.
І ми працювали, але напевно інші батьки теж пообіцяли своїм дітям чоботи, бо всі посадили картоплю і вона знецінилася настільки, що продавати не було сенсу, згнила у скопці до весни.

У школі я мала хист до літератури, мови і малювання. Часто на нудних уроках малювала комікси для однокласників, робила плакати, листівки. І мову теж любила, диктанти писала, твори складала. Ще тоді в школі мені учителька сказала, що я маю хист до письма. Але я думала, що книжки пишуть тільки люди, які прожили життя, так років після шістдесяти. Тому відклала це на опісля. Але читати я так любила, що бувало ковтала книгу за вечір так вже цікаво було кінець дізнатися. В мене і мама читала і вітчим і сестра. Баба Валя щодня читала, так і запам’ятала я її з окулярами на носі та з книгою на колінах. Вона часто ходила в бібліотеку і приносила гору книг і не якихось там недолугих
романів, а про партизанів, льотчиків і танкістів. Я любила їх читати.

У 1999 році помирає моя баба Валя, яка мене виростила. Це найрідніша людина в житті, яку я втратила. Школу закінчую у 2001 році і йду працювати художником, оскільки на навчання коштів не було. Через три роки вступаю у Стрийське професійне художнє училище на спеціальність – художник-оформлювач, вітражист. Вчуся і паралельно працюю дизайнером.
Закінчую навчання у 2006 році і там же у Стрию виходжу заміж за Василя. Проживши з чоловіком близько трьох років, народивши доньку і не реалізувавши
себе як домогосподарку, та не навчившись догоджати свекрусі я повертаюся у рідне село. І стаю опановувати дизайнерські комп’ютерні програми, які згодом дали мені можливість отримати бажану і перспективну роботу дизайнера поліграфії.

2010 рік став початком знайомста з моїм другим чоловіком Олегом. Обоє розлучені ми об’єднали наші сім’ї і створили міцний шлюб 2012 року у Ківерцях, Волинської області.
У 2014 році маючи чотирьох дітей на двох ми сім’єю починаємо активно подорожувати Україною на велосипедах.
Я займаюся активно громадською діяльністю ще з 2015 року.
В 2017 році ми з чоловіком створюємо сайт з назвою – bilavorona.com.ua і починаємо закликати
людей до подорожей з нами.
Усі ці роки я записую цікаві історії у себе на комп’ютері у папці з назвою «Для моєї книги». Згодом вони ввійдуть до роману «Нестор Дмитро», який я
напишу на NaNoWriMo 2018.
2019 рік стає початком заснування громадської організації «Біла Ворона», яка займається сімейним
велотуризмом, пішохідним туризмом, розробкою туристичних маршрутів. В планах на майбутнє – подорожувати і писати. https://www.facebook.com/BlogBilaVorona
На даний час я працюю з молоддю в молодіжному центрі "Диференціал" директоркою. Маю досвід материнства (у нас неординарна сім'я, ми з чоловіком маємо дітей від попередніх шлюбів і спільних - разом п'ять)). Тому писати є про що.