Розділ 1.3. Прокляття і дар.

У свої дев'ять років я остаточно зрозумів: те, що грецькі зцілителі могли б назвати благословенням богів, насправді було моїм приватним підземним Тартаром. Мати бездоганний нюх серед простих смертних — означало позбутися права навіть на найменшу ілюзію. Там, де інші бачили пишний кущ садових троянд, мій ніс фіксував нудотний сморід попелиці, що гинула на пелюстках, та кислий дух розкладання дощових черв'яків у корінні. Веселе застілля на честь Віналій перетворювалося для мене на катування, бо дорогі вина тхнули брудними ногами рабів-давильників, а смажене м'ясо — страхом і передсмертною сечею забитої худоби. Світ не ховав від мене нічого, і це безперервне, агресивне оголення реальності випалювало мою душу дотла.

​Найстрашнішого удару мій дар завдав мені теплого весняного вечора в атріумі. Моя мати, синьоока красуня Квінтілла, сиділа біля прядки. Вона здавалася квітучою, її щоки палали рум'янцем, а рабині щойно натерли її волосся дорогою олександрійською крокусовою сумішшю для змащення та міррою. Батько дивився на неї з гордістю справжнього патера фаміліас. Але коли мати нахилилася, щоб поцілувати мене перед сном, я відсахнувся з таким жахом, наче переді мною постала моторошна викрадачка малих дітей Лемія. Під тонкою вуаллю пахощів, глибоко в її диханні, я відчув те, чого ще не вміло знайти жодне мистецтво лікування — важкий, липкий, солодкувато-кислий запах сухої внутрішньої гнилі та застояної, мертвої крові. Це був подих істоти, яка вже почала зтлівати зсередини, хоча її серце ще б'ється. Я закричав і затиснув обличчя руками, відмовляючись підходити до неї.

​— Що з цим хлопчиськом?! — гримнув батько, підхоплюючись із крісла. Від нього миттєво війнуло гострим, важким духом поту й гарячого пояса з оздобленої бичачої шкіри  — ароматом люті. — Він жахається власної матері, наче перелякана дівка!

​Публій Валерій Руф, суворий сабінський вершник, бачив у моєму страхові лише одну ваду — слабкість. Для чоловіка, який пройшов альпійські походи під знаменами Тіберія, світ ділився на тих, хто тримає удар, і тих, хто ламається. Батько вирішив випалити з мене цю грецьку делікатність залізом і дисципліною. Наступного ж ранку він витягнув мене на засипаний піском майданчик на задньому дворі садиби, де об'їжджали молодих коней.

​Це місце стало для мене справжнім місцем мук. Повітря там було густим від прогірклого кінського поту, старого овечого жиру, яким змащували шкіряні ремені панцирів, та їдкого чаду з домашньої кузні. Батько вклав у мої дитячі пальці важкий дерев'яний макет меча-гладіуса.

​— Рубай стовп, Марку! Сабінянин не нюхає повітря, він його завойовує! — кричав він, поки сонце випікало мені голову.

​Я бив по дереву, але мої очі сльозилися, а легені відмовлялися дихати. Я задихався не від утоми, а від лютого гвалту римського чаду. Батько бачив мої сльози й бліде підборідня, думаючи, що виховує боягуза. Він не міг збагнути, що поки він боровся з видимими ворогами Риму, його син щодня вів війну зі смородом людської смертності, яка наздогнала мою матір рівно через два роки, точнісінько повторивши той самий солодкувато-кислий запах, який я колись відчув під ароматом крокуса й мірри.

​Словник термінів (глибоке занурення в епоху):

Тартар (лат. Tartarus, грец. Тартаρος) - Найглибша безодня підземного світу (Аїду), призначена для вічного ув'язнення і катування повалених титанів, святотатців та найважчих грішників. У римському світогляді початку І століття н. е. — це міфологічний засіб абсолютного правосуддя, космічна тюрма для ворогів божественного та державного порядку. У головному римському епосі «Енеїда» Вергілія, який активно читали в 1 декаді н. е., Тартар описаний як фортеця за потрійними стінами, де суддя Радамант карає за злочини проти родини та держави — наочне попередження для будь-якого заколотника в імперії Августа.

Попелиця (лат. Aphis / римська назва: Bestiolae) - Дрібна комаха, що масово знищує молоді пагони садових культур; у сільському господарстві ранньої Римської імперії — один із найнебезпечніших садово-городніх шкідників, який загрожував приватним розаріям (rosaria) та вимагав ручного очищення або обкурювання. У часи Августа вирощування троянд у передмістях Рима було високоприбутковим бізнесом для постачання палаців і бенкетів. Навала попелиці на приватній віллі означала втрату коштовного врожаю пелюсток для парфумів та вінків, через що раби-садівники ретельно змивали комах водою, змішаною з попелом.

Віналії (лат. Vinalia) - Свята виноробства на честь Юпітера та Венери, які закріплювали релігійний контроль над збором і дозріванням винограду. У першій декаді н. е. вони слугували інструментом стабілізації продовольчого ринку Римської імперії через сакралізацію виноробного циклу. Під час Квітневих Віналій (Vinalia Priora) нове вино попереднього врожаю вперше приносили в жертву богам, і лише після цього дозволяли його відкритий продаж у роздрібних шинках Рима.

Атріум (лат. atrium) - Центральна закрита частина римського дому (domus) з отвором у даху для збору дощової води. У першій декаді н. е. це головний публічно - представницький простір, де господар приймав відвідувачів, демонстрував сімейні реліквії та підтверджував свій соціальний і політичний статус. Офіційний вестибюль сучасної штаб-квартири корпорації, де замість логотипів та нагород на стінах висіли воскові маски предків, що з порогу заявляли гостям про авторитет і вплив власника.

Патер фаміліас (лат. pater familias — батько сімейства) - Найстарший чоловік у римському роду, який мав абсолютну юридичну, майнову та релігійну владу над усіма членами своєї родини і рабами. У І декаді н. е. ця посада була фундаментом римського суспільства, оскільки через владу батька держава контролювала приватне життя громадян. Генеральний директор із довічним контрактом і необмеженими повноваженнями. Тільки замість компанії під його абсолютним контролем перебувають життя, фінанси та шлюби всіх його родичів.

Лемія (лат. Lamia) - Міфічна істота-людожер, нічне чудовисько із тілом жінки та хвостом змії (або копитами), яким лякали дітей. У першій декаді н. е. цей образ використовувався у римській культурі та літературі як уособлення нічного кошмару, що викрадає немовлят та випиває людську кров. У часи Августа поети на кшталт Горація згадували Лемію в працях з поетичного мистецтва як приклад абсурдного вимислу: не можна очікувати, що глядач повірить у казку, де з живота чудовиська живцем витягають щойно з'їдену дитину.