​Розділ. 1.1. Рідний дім. Запах заліза та чебрецю.

Перша декада нашої ери за римським літочисленням (від 754 року від заснування Риму — Ab Urbe Condita) — це епоха пізнього принципату божественного Августа. Це час, коли Імперія ще свіжа, рани Громадянських воєн ледь затягнулися тонкими й прозорими шрамами, а на кордонах у Германії готується катастрофа Квінтілія Вара. ​

​Римська імперія першої декади нашої ери була схожа на молодого, але вже загартованого в боях гладіатора, який щойно вигоїв рани Громадянських воєн і почав усвідомлювати свою цілковиту владу над світом. Плинув величний і тривожний вечір правління божественного Августа. Рим активно перебудовувався з цегли на мармур, поети славили Pax Romana, але під цим блискучим фасадом ховалися сталеві доцільності могутньої військової машини. Це була епоха, коли старі республіканські свободи вже стали декорацією, а реальна сила назавжди перейшла до рук принцепса та його легіонів. Тіберій Клавдій Нерон — майбутній імператор, а поки що лише офіційний спадкоємець, всиновлений принцепсом у 4 році н.е. та наново йменований, як Тиберій Юлій Цезар, і найкращий полководець Августа — щойно повернувся з кривавих походів у Германію та Іллірик, принісши в Рим холодний подих північних кордонів. Саме в це десятиліття, коли Імперія залізом карбувала межі своїх нових кордонів, а кожне провінційне містечко, муніципій, кожна колонія, намагалися довести свою беззаперечну лояльність дому Принцепса Августа (domus Augusta ), в тиші Сабінських гір починалося життя, якому суджено було бачити цю епоху наскрізь, без жодних прикрас.

​Марк Валерій походив із роду, який втілював у собі саму суть старої, доавгустової Італії. Його батько, Публій Валерій Руф, належав до стану вершників — хребта імперського управління, скарбниці та армії. Сабіняни традиційно вважалися в Римі уособленням суворості, релігійної чистоти та непохитного консерватизму; вони пахли сухим чебрецем, овечим жиром, розігрітою білою глиною, осадом оливкової оливи для змащення зброї та обладунків. Батьківська вілла неподалік Реате була далекою від розкоші столичної аристократії — тут не було грецьких мармурових німф, а домашній ларарій пахнув чистим бджолиним воском, підсмаженою пшеницею - полбою та салом жертовних поросят. Мати Марка, Квінтілла, походила з поважного місцевого роду, чиї маслинові гаї забезпечували олією легіони, що стояли на Рейні під командуванням того ж самого Тіберія. Батько прагнув виховати з Марка класичного римлянина: жорсткого, дисциплінованого, здатного тримати удар щитом у строю. Він не міг знати, що природа наділила його хлопчика даром, який перетворить його життя на невблаганне суцільне катування невпинним знанням.

​Для маленького Марка, чиє дитинство припало на ці перші роки нової ери, Сабініум поставав не як пасторальний пейзаж з еклог Вергілія, а як гігантський, щільний, пульсуючий всесвіт запахів. Його унікальний Nāsus прокинувся раніше, ніж хлопчик навчився писати на воскових табличках. Поки батько вчив його розрізняти типи римської зброї, Марк уже в сім років міг безпомилково визначити, який саме раб таємно відливав олію з амфор (від нього пахло сирою пресованою макухою та липким і брудним вібруючим потом страху), або за кілька днів до перших видимих ознак відмовлявся підходити до улюбленого батьківського коня, бо його дихання починало пахнути солодкуватим, гарячковим гниттям соломи. Весь блиск і велич ранньої Імперії для юного Валерія були позбавлені ілюзій: патріотичні промови місцевих магістратів пахли для нього дешевим часниковим перегаром та підкупленими судами, а святкові процесії — жертовною кров'ю, немитими тілами натовпу та гострим чадом факелів. Його дар починався тут, у білій провінційній пилюці, де брехня завжди мала своє чітке плотське тілесне тавро, а правда — чистий різкий запах заліза і землі.

​Словник термінів (глибоке занурення в епоху):

​754 рік від заснування Риму (Ab Urbe Condita) — за підрахунками римського вченого Варрона, цей рік став точкою відліку християнської ери (1 рік н.е.).

​Епоха Августа (Пізній принципат Августа) — період остаточного закріплення одноосібної влади першого імператора (принцепса) після завершення Громадянських воєн.

Катастрофа Квінтілія Вара (Битва в Тевтобурзькому лісі) - Стратегічний розгром трьох римських легіонів германськими племенами під проводом Армінія у 9 році н. е., що назавжди зупинив експансію Римської імперії на схід від Рейну. Геополітичний «стоп-кран» античності. Це подія, яка провела жорсткий кордон між романським та германським світами, подібна до того, як залізна завіса згодом розділила Європу Нового часу.

Іллірик (лат. Illyricum) — прикордонна провінція Римської імперії на північному заході Балканського півострова. У І декаді н.е. функціонувала як стратегічний військовий плацдарм, який затиснув корінні племена між адріатичним узбережжям та Дунаєм задля забезпечення безпеки Італії та експансії Риму на схід. У цей період Іллірик став епіцентром Великого іллірійського повстання (6–9 рр. н.е.) — масштабної визвольної війни місцевих племен проти римського панування, придушення якої змусило Рим розділити провінцію на Далмацію та Паннонію.

Муніципій (лат. municipium) - Самоврядна міська громада у Стародавньому Римі, яка мала автономію у внутрішньому управлінні, але була інтегрована в римську державну систему. На початку I століття н.е. її вільні жителі зазвичай володіли повними або частковими правами римського громадянства та сплачували податки. Сучасне місто з широкими правами місцевого самоврядування (як-от магдебурзьке право у середньовіччі), яке підпорядковується центральній владі, але самостійно обирає мерію та збирає локальні мита.

​Колонія (лат. colonia) - Поселення, засноване римськими громадянами (переважно ветеранами армії) на завойованих територіях для закріплення військового та політичного контролю Риму. У І декаді н.е. колонії мали найвищий юридичний статус, повністю копіювали міський устрій столиці та виступали центрами романізації провінцій. Військово-цивільний форпост або стратегічний регіональний хаб, який є зменшеною копією столиці для утримання контролю над новою територією.