Зів’ялий червоний
Глава 18. Перший дотик
Світанок уже пробивався крізь штори — сірий, але впевнений. Кавоварка затихла. Тюльпан у склянці стояв рівніше, пелюстки трохи піднялися.
Андрій встав. Куртку зняв — повільно, ніби боявся, що під нею нічого не залишиться. Під курткою — стара футболка, худі плечі, шрами, яких раніше не було. Соломія дивилася на них — не з жахом, а з болем.
Він підійшов. Обійняв її — обережно, ніби вона була з крихкого скла. Вона не відштовхнула. Просто притулилася. Його серце билося швидко, нерівно, але сильно. Її — теж.
«Я думала, я вже не вмію», — прошепотіла вона йому в плече.
«Я теж. Але спробуємо разом. Повільно. Без поспіху. Як той тюльпан — день за днем».
Він поцілував її в скроню — легко, ніби боявся зруйнувати. Вона підняла обличчя. Їхні губи зустрілися — спочатку нерішуче, потім сильніше. Смак кави, солі, дороги, років. Сльози текли в них обох — тихі, очищаючі.
Вона відсторонилася першою. Доторкнулася до його обличчя.
«Ти холодний. Іди в душ. Я знайду тобі щось чисте».
Він кивнув. Пішов у ванну. Вода зашуміла. Соломія стояла посеред кухні, обіймала себе руками. Уперше за чотири роки відчула, що серце не просто б’ється — воно живе.
#5411 в Любовні романи
#1319 в Короткий любовний роман
#998 в Сучасна проза
Відредаговано: 08.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
