Зів’ялий червоний
Глава 3. Пам’ять про теплицю
Спогад приходить завжди однаково — раптово, як напад. Запах мокрої землі, битого скла, диму від далеких «Градів». Теплиця на околиці, за промзоною, де колись вирощували квіти на експорт. 8 березня 2022-го вони пробралися туди вдень, під сиренами, сміючись від страху й адреналіну. Андрій знайшов кущ у дальньому кутку — єдиний червоний тюльпан серед бур’янів, уламків і пилу. «Це не просто квітка, — сказав він, простягаючи їй її обережно, ніби немовля. — Це доказ, що життя сильніше за все, що зараз відбувається». Вона тоді поцілувала його прямо там, серед скла й пилу, відчуваючи, як його серце б’ється крізь тонку куртку. Через три тижні він пішов на схід. Писав щодня: «Тримайся, Соля, скоро повернуся. Обіцяю». Потім повідомлення стали коротшими. Потім — рідшими. Потім — зникли зовсім. Офіційно — «зник безвісти». Вона досі відчуває запах його рук — земля, тютюн, надія, яка згодом перетворилася на попіл.
#5337 в Любовні романи
#1297 в Короткий любовний роман
#1005 в Сучасна проза
Відредаговано: 08.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
