Зів’ялий червоний
Глава 2. Той самий номер
Вчора ввечері, 7 березня, 23:47. Телефон лежав на кухонному столі поряд з недопитою чашкою ромашкового чаю, який давно охолов. Вібрація — коротка, різка, ніби хтось постукав у двері її душі. Невідомий номер. Текст: «Пам’ятаєш, як ми шукали останній червоний тюльпан у місті? Він досі там росте. Один. Сьогодні цвіте.» Серце вдарило так сильно, що Соломія подумала — зараз вискочить з грудей і впаде на підлогу. Руки затремтіли, чашка впала, чай розлився по столу, утворивши маленьку калюжу, схожу на сльозу. Вона дивилася на екран, поки він не згас сам. Потім підняла телефон, прочитала ще раз. І ще раз. Пальці не слухалися — не могли набрати відповідь. Номер залишився в сповіщеннях, як відкрита рана, яка раптом почала кровоточити після чотирьох років рубцювання.
#5380 в Любовні романи
#1309 в Короткий любовний роман
#1004 в Сучасна проза
Відредаговано: 08.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
