Зів’ялий червоний
Глава 1. День, який завжди болить
8 березня 2026 року, Дніпро, 06:47 ранку. Дощ б’є по металевому підвіконню рівно, як метроном, що відміряє не час, а біль. Соломія прокидається в тій самій квартирі на дев’ятому поверсі старої панельки на проспекті Мазепи — стіни все ще пахнуть старою фарбою й пилом 2022-го. Вона лежить на спині, дивиться в стелю, де тріщина від вибухової хвилі так і не замазана — тонка, як шрам на серці. Перше, що робить — простягає руку до тумбочки й вимикає телефон. Уже п’ятий рік поспіль. Екран гасне, але в голові одразу спалахує той самий кадр: Андрій стоїть посеред розбитої теплиці, тримає в брудних пальцях червоний тюльпан, посміхається крізь сажу й втому. «Дивись, Соля, навіть війна не змогла її вбити. Це означає, що ми витримаємо». Вона встає босоніж по холодному ламінату, йде на кухню. Кава без цукру, без молока — гірка, як пам’ять. За вікном уже видно перших перехожих: дівчата в яскравих пальто несуть букети тюльпанів і мімоз, чоловіки ховають квіти за спину, посміхаються. Соломія наливає каву в стару чашку з тріснутою ручкою й думає: «Чому саме сьогодні все повертається?»
#5466 в Любовні романи
#1328 в Короткий любовний роман
#1025 в Сучасна проза
Відредаговано: 08.03.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
