Звіт за 6 днів

Професор сидів у м'якому кріслі, на столі світилися прилади, клацали датчики, синусоїди на моніторах танцювали свій загадковий танець. Він не звертав на них жодної уваги.

Його схвилював звіт студента про виконану роботу. Професор раз за разом пробігав рядки звіту про створення саморегульованої системи, метою якої була підтримка штучно розуму. Нарешті професор зібрався з думками й викликав студента по комутатору. 

— Це професор, — Коротко кинув він. 

— Слухаю вас, — зі покірністю в голосі відповів студент. 

— Мене цікавлять деякі деталі, які ти не згадав у звіті, це дуже важливі деталі, треба доповнити, тоді ти зможеш захистити свою роботу. 

— Так професор, я готовий відповісти будь-яке ваше запитання, — Студент замовк в очікуванні.

— Скажи мені, середовище, яке ти створив для підтримки штучного розуму, не надто воно велике?

— Розум не має меж, я не хотів заганяти систему в рамки, моя система може розширюватися на всі боки.

— Як ти її назвав?

— Нескінченність, професоре.

— Добре, мені подобається, твоя система передбачає, що в неї входить мала система, чому ти не створив одну велику?

— Слабкий розум не може охопити щось нескінченне, щоб розвиватися, йому потрібно долати етап за етапом, осягаючи приватне, щоб зрозуміти загальне. Моя система, як коробка в коробці, вибравшись з однієї, розум вирушає досліджувати іншу, потім третю, заповнюючи поступово весь простір.

— Чудово. Але якщо вдаватися до твоєї аналогії коробок, у такому разі, твій штучний розумний організм менший за мікроба, як же він вибереться з коробки? За весь час його існування йому не подолати такої величезної відстані. До того ж ти його зробив смертним!

— Усе просто, професоре, коли розум досягає певного рівня розвитку, він зможе зрозуміти, що не треба підійматися до краю коробки, достатньо зробити в стінці дірку, потім у наступній і в такий спосіб потрапити у нову коробку. Створений мною штучний розум смертний тому, що запрограмований еволюціонувати. Кожен новий організм може бути досконалішим.

— Ти створив кілька систем — одна в іншій, навіщо стільки?

— Найперша система дає можливість інтелекту зрозуміти, що може існувати безмежна кількість таких мікросистем, так в інтелекту з'являється стимул до самопізнання і розвитку.

— Навіщо твоєму інтелекту штучна оболонка, хіба ти не міг створити чистий розум?

— Звичайно міг, але я створював його за нашою подобою, розум повинен мати зовнішню оболонку. Через біль і фізичні потреби приходить усвідомлення, що існують проблемні питання, які треба вирішувати негайно. Розв'язувати проблеми, розум розвивається і вдосконалюється. Якщо немає проблем, — немає прагнення вдосконалювати себе, можна просто спостерігати й не діяти, — це шлях деградації. 

— Твій штучний інтелект, точніше його зовнішня оболонка, може загинути через дії іншої фізичної оболонки. Чому ти створив програму конкуренції? 

— Я хотів зробити організм зі штучним інтелектом безсмертним, але потім передумав. Один організм може знищити інший, — я це назвав природним відбором. Виживає тільки найкращий і найсильніший, готовий породити новий інтелект. Це не дублікати одного початкового інтелекту, щоразу створюється новий, не схожий на попередній, але такий, що має спільні риси з прабатьком. 

— Гарна складна система, мені подобається, як вона регулюється?

— Сильний пожирає слабкого, усі слабкі оболонки знищуються. Якщо вони не встигли створити нову оболонку, розвиток даної гілки штучного інтелекту припиняється. Завжди є гілка-переможець, яка і продовжує розвиток.

— У твоєму плані є вада, врешті-решт залишиться тільки одна найсильніша лінія, всі альтернативні будуть знищені. Сильна лінія, зіткнувшись із типовими труднощами, може загинути. Ти думав над вирішенням цього завдання?

— Так професор, я додав підпрограму емпатії. Слабкі лінії в кризові моменти можуть об'єднатися для взаємної допомоги й підтримки. Число емпатії, максимальне на початку події, поступово згасає. За допомогою цього регулятора можна об'єднати кілька слабких ліній у протистоянні одній сильній. Таким чином, ми зберігаємо слабкі та сильні лінії в балансі. У сильних ліній показник емпатії значно знижений. Таким чином, підтримується баланс системи.

— Чудовий план! Наскільки я зрозумів, ти спочатку створив дві оболонки, наділивши їх примітивним штучним інтелектом, як ти збираєшся ними керувати?

— Дві гілки потрібні для створення нової загальної гілки, кожна гілка дасть нові відростки. Я не збираюся ними керувати, ШІ має саморегулюватися і самостійно приймати всі рішення. Звичайно, я створив програмний звід заборон. Утім, якщо інтелект вважатиме ці заборони нераціональними, він може їх порушити.

— Ти задав інтелекту інформацію про себе, він знає хто його творець?

— О ні, мій ШІ має сам дійти висновку існування творця, а отже, пізнати цього творця.

— Твоя робота увійде в історію. Ти найкращий мій студент! Скажи, ти вже придумав, як назвати ШІ. Треба дати йому ім'я.

— Ще ні, у мене два інтелекти, нехай тоді буде два імені. Назву їх Адам і Єва. 

Щиро ваш Сергій Основский