21

Підготовка до операції "Стейки" проходила за всіма канонами вищого пілотажу.

Я закрилася у ванній на дві години: виголила ноги до стану дзеркального блиску (аби жодна зайва волосинка не псувала вигляд моєї божественної краси), зробила легкі, недбалі локони й нанесла макіяж із акцентом на очі. Із одягом питання вирішилося швидко — я витягла з чемодана ту саму смарагдову сукню, яка облягала мою підкачану дупцю, ще й мала досить сміливий розріз на стегні. Сукня ідеально ховала еластичний бинт, залишаючи лише натяк на загадковість.

Коли стрілка годинника наблизилася до восьмої, я, цокаючи невеликими підборами, почала спускатися сходами у вітальню.

План вислизнути непомітно провалився в ту ж секунду.

Біля великого вікна, що виходило на під'їзну доріжку, стояв Орхан. Він тримав у руці якийсь рушник і з виразом глибокої підозри вдивлявся в сутінки лісу.

— Мда-а-а... — протягнув він, не обертаючись. — Це ще що за перець там на джипі фарами блимає?

— О, це за мною! — кокетливо кинула я, поправляючи локон і проходячи повз нього до виходу. — Це Стас.

Орхан різко розвернувся на мої слова, і в цю ж мить його язик, здається, прилип до піднебіння. Він застиг, як укопаний. Його погляд повільно, міліметр за міліметром, пройшовся по моєму зовнішньому вигляду: від підборів, вгору по оголеному в розрізі стегну, по тонкій талії, смарагдовому шовку і зупинився на губах. На секунду його темні очі загрозливо спалахнули й звузилися, наче в пантери перед стрибком, а щелепа помітно стиснулася.

— Це... це ще що за карнавал? — процідив він низьким, глухим голосом. — Куди це ти зібралася в такому вигляді?

— На вечерю, — гордо заявила я, поправляючи сумочку. — Стас запросив мене на побачення в свою кав'ярню. На стейки.

— Яке ще, до біса, побачення?! — Орхан аж рушник із рук випустив, роблячи крок до мене. Його прагматичний мозок, здається, дав серйозний збій. — По-перше, цей недоумок тебе ледь на капоті не прокатав учора! А по-друге... він взагалі-то людина! Звичайна людина, Ксю!

— Ну і що, що людина? — я з викликом припідняла брову, зухвало дивлячись йому прямо в обличчя. — Дружини Тимура та Марка — теж люди. І нічого, живуть собі душа в душу, кохають одне одного і навіть дітей народили. Чим Стас гірший?

— Тим, що він не твій перевертень! — Орхан уже не витримував, його груди важко здіймалися, а в голосі прорізалися владні, ревниві нотки хижака. — Коротше, Ксю. Ти нікуди не підеш. Крапка.

Я аж рассміялася йому в обличчя:

— Альо, ти мені не чоловік, не мій альфа і навіть не опікун, щоб мені вказувати. Це не тобі вирішувати! На все добре, не сумуй тут!

Я розвернулася, ефектно хитнула стегнами й вийшла з дому, з усієї сили грюкнувши дубовими дверима перед його носом.

На подвір'ї вже стояв заведений, чистий позашляховик. Стас, одягнений у стильний піджак, миттєво вискочив мені назустріч. Його очі розширилися від щирого захоплення, коли він побачив мою сукню.

— Ксюшо... ти виглядаєш просто неймовірно! — щиро промовив він, підходячи ближче.

Він обережно взяв мене за руку й ніжно чмокнув у щоку. Мою шкіру обдало приємним парфумом, і я, неочікувано для самої себе, відчула, як мої щоки зрадницько заливає рум'янець сорому. Стас сліпучо посміхнувся і з чисто джентльменською грацією відчинив переді мною пасажирські дверцята машини.

Сідаючи в шкіряне крісло, я чисто інстинктивно обернулася й кинула погляд на вікно другого поверху будинку.

Там, за склом, у напівтемряві стояв Орхан. Він не ворушився. Його постать здавалася кам'яною, а погляд — важким, напруженим і таким темним, що мені навіть на такій відстані стало трохи ніяково.

«Чого він такий напружений? — здивовано подумала я, поки Стас обходив машину й сідав за кермо. — Яка йому взагалі різниця, куди й з ким я зібралася? Сам же казав, що я його дратую. От нехай і сидить там, прагматик нещасний...»

Машина рушила, залишаючи похмурого Орхана позаду, а попереду на мене чекали затишна кав'ярня, романтичний Стас і... мої жадані, соковиті стейки.