Розділ 42. Несподіваний поворот

 Лейн звільняється із пастки швидше, ніж Керан встигає до нього підійти. Тріумфальна посмішка на його вустах свідчить про те, що він вже в передчутті беззаперечної перемоги й твердо переконаний в успішному досягненні своїх цілей, не зважаючи на жалюгідні спроби опору з боку власних жертв, які намагаються в останній момент змінити звичний для нього хід речей. З допомогою магії, яка дозволяє подолати невидимий бар’єр, він спокійно переступає камінь попереду, вкотре яскраво демонструючи власну перевагу над усіма присутніми у цій кімнаті. Він настільки задоволений собою, що упускає одну важливу деталь.

 Та звідки він міг знати, що головне завдання Керана полягало зовсім не в миттєвій перемозі, адже по венах Лейна перетікала його магія й він не сумнівався, що надовго затримати його не вийде, як і не сумнівався в тому, що це буде швидше, ніж він встигне наблизитись. Це був маневр, який повинен був тільки відвернути його увагу від мене й дати мені можливість непоміченою підкрастись позаду, щоб прикласти долоню до його тіла. Напередодні, фраза, яка пролунала із вуст Керана: «Тепер в тобі частинка мене, тому я завжди залишатимусь з тобою…» набуває зовсім іншого значення. Він не прощався зі мною, а тільки дозволив зрозуміти, що йому не обов'язково торкатися Лейна, щоб повернути свою магію. Це могла зробити я. Звісно, усвідомлення цього прийшло не одразу. Наче якесь внутрішнє чуття мене просто підштовхнуло до цієї думки, а погляд Керана тільки підтвердив мої здогадки. Одержимість Лейна мною зіграла нам на руку, адже крихітне життя, яке тепер росло в мені й робило в його очах такою цінною, подарувало можливість використати це проти нього. Поки що мені важко зрозуміти як все це працює, та я й не намагаюсь, адже єдина моя мета на цю мить — зробити все, щоб в мене не відібрали найцінніше, що сталося зі мною в житті.

 Лейн не бачив в мені загрози, тому не очікував підступів й це стало його найбільшою помилкою. Я вже неодноразово повторювала раніше, що недооцінювати свого суперника рівноцінно тому, щоб без боротьби віддати йому перемогу.

 Мій легкий доторк захоплює його зненацька, не залишаючи жодних шансів вчасно зреагувати. Лейну навіть обертатись до мене обличчям не потрібно, щоб усвідомити, що це кінець його планам. Не помічаю абсолютно нічого, що свідчило б про те, що сили повертаються до власника, та це прекрасно бачить й відчуває сам Керан, тіло якого, наче губка починає втягувати в себе щось невидиме людському оку, як тільки моя долоня торкається спини ворога. Темні очі стають такими ж порожніми, як тоді, коли вперше побачила його на кухні під впливом невідомих для мене вмінь. Побачене лякає до дрижаків на шкірі, адже усвідомлюю, що будь-якої миті можу його втратити, та не наважуюсь забрати долоні з тіла Лейна поки все не закінчиться. Принаймні щиро хочеться в це вірити, та вкотре мої сподівання не дарують очікуваного результату.

 З картиною, яка досі спокійно висіла на стіні починає відбуватись якась чортівня. Чітке до цього моменту зображення починає плисти й стає схожим на миготливу пляму, яка  пульсує, наче жива. Не відразу усвідомлюю, що мене туди повільно затягує, як власне й Даріуса, і Керана з Мараком. І чим інтенсивніше миготить пляма, тим сильніше нас тягне. Пекельний витвір уяви Керана в поєднанні із використаною магією й хитрістю Лейна намагається повернути свої жертви, які сотні років живили й підтримували його існування. Помилково вважала, що повернувши вкрадені сили, Керан отримає над нею контроль, та цього не сталось. Картина наче зажила власним життям, за яке зараз наполегливо боролась, бунтуючи проти свого творця.

 Лейн заходиться божевільним сміхом, адже знав, що в разі невдачі, картина все зробить замість нього і втрата вкрадених сил не обов’язково означатиме програш. Він, якщо й не  був впевнений в цьому, то точно підозрював, що зрештою отримає те, чого найбільше бажає. Опираючись невідомій силі, Керан прямує до мене, та я втрачаю рівновагу швидше, ніж встигає наблизитись. Падаю на підлогу, звідки мене затягує з ще більшою силою. Зупиняюсь тільки в декількох сантиметрах від картини. Здається, що чиясь невидима рука міцно припечатує моє тіло до стіни, не залишаючи можливості навіть поворухнутись. Поряд миттєво з’являється Ленхард, котрого пекельне полотно не намагається затягнути всередину, та навіть його спроби відтягнути мене від пастки виявляються марними. Магія, якою сповнена картина, в рази сильніша за його надлюдські можливості. Вона не бажає мене відпускати.

 Відчуваю як ноги відриваються від землі, втрачаючи єдину опору. Та Ленхард стає навпроти, наче стіна, не дозволивши зрушитись навіть на дюйм. Не помічаю, та це й не дивно, зважаючи на обставини, коли біля нас з’явився Даріус, борючись водночас із цим самим тяжінням. Картина хоче усіх, хто їй належав, включаючи у цей список мене. Моїх фізичних сил замало, щоб  протистояти цьому, та й сили інших мають свої межі. 

— Керане, зроби щось, я довго її не втримаю, — лунає розпачливий голос Ленхарта й мене з головою накриває паніка, адже я бачила, що Керан вже намагався використати повернені сили, та вони відмовлялись його слухатись. Йому не вдається їх приборкати, як і те, що створив. Все вийшло з-під контролю.

 В наступну мить різкий поштовх відкидає Ленхарта від мене і я б полетіла прямісінько у пастку, якби мене не встиг спіймати за руку Даріус, якого продовжує затягувати все ближче. І тільки дивлячись йому у вічі, нарешті згадую про кулон і те, що хотіла спробувати. Страх блокував усі думки. Міцно стискаю кулон в руці й це не залишилось без уваги Даріуса. Він заперечно мотає головою, адже думає, що спробую використати його проти нього, а він не бажає покидати мене у цьому хаосі, адже знає, що неодмінно опинюсь на його місці й стану новою бранкою пекельної картини.