Розділ 35. Присутність

 Прокинувшись вранці без Керана й з усвідомленням того, що все прекрасне рано чи пізно має здатність закінчуватись, як і наша зустріч уві сні, намагаюсь оговтатись й підготуватись до спільного з Даріусом й Олесею сніданку. Моя поведінка за столом не повинна викликати жодних підозр у до біса спостережливого господаря будинку. Та дивлячись на своє натхненне подіями минулої ночі відображення у дзеркалі, зробити це буде непросто. Моя душа наче досі залишається там біля озера в обіймах Керана й на відріз відмовляється повертатись до реальності. Навіть передбачити важко як на це може відреагувати Даріус, якщо про все здогадається. Усвідомлюю, що могла нас видати, та швидше за все коли по нас прийдуть, ми вже будемо далеко звідси.

 — Як спалось на новому місці? — цікавиться Даріус коли я приєднуюсь до них з Олесею в обідній залі.

 Я декілька секунд вдивляюсь у його зосереджене на мені обличчя, щоб зрозуміти чи запитує з ввічливості, чи вже знає відповідь на власне запитання й тільки перевіряє чи скажу правду. Невже зрозумів, або якось відчув те, що до мене приходив Керан? Серце завмирає від хвилювання, яке я намагаюсь приховати за ядучим сарказмом:

— А ти як думаєш? Легко мені було заснути після твоєї пропозиції?

 Від його прискіпливого погляду мене рятує дзвінок, який лунає на його смартфоні й відвертає увагу від моєї скромної, але ризикованої персони.

— Пробачте, дівчата, змушений відповісти — встає із-за столу й зникає за дверима, а коли за декілька хвилин повертається, вираз його до цього моменту розслабленого й безтурботного обличчя стає  напруженим й навіть схвильованим.

 Не знаю хто йому дзвонив і що повідомив, та ця новина змусила його добряче понервувати. Схоже щось пішло не за планом. Навіть мені передається його настрій. Та в мене на це власні причини. Я боюсь, що це якось пов’язано зі мною.

— Плани трохи змінились, тому поїздка скасовується. Ми залишаємось тут, — озвучує те, що змушує мене захлинутись чаєм. Я була впевнена, що навіть якщо й Керану вдасться зрозуміти де я зараз, поки він щось прийме, ми встигнемо покинути маєток й будемо вже далеко звідси, та доля вкотре підкидує мені неочікуваний сюрприз.

— Але ти казав, що ми тут надовго не затримаємось — прокашлявшись, поспішаю зрозуміти що саме змусило його передумати. — Якщо Керан якимось чином довідається, що ми зараз на вашій батьківщині, то твій родинний маєток стане першим місцем в яке він навідається розшукуючи нас.

— Думаю, до його приходу ми вже встигнемо підготуватись. Йому знадобиться час для відновлення. Він зараз надто слабкий, щоб одразу приступити до наших пошуків.

 Схоже Даріус вкотре його недооцінює. Вночі він не здавався знесиленим, а навіть навпаки повним сил й енергії. Тепер мені й справді не до сміху. Я зробила чергову величезну помилку, дозволивши собі не переривати сон. Я починаю втрачати контроль над власними емоціями, які так наполегливо намагалась приховати й відкрито нервую, що не залишається без уваги мого співрозмовника.

— Ти можеш не хвилюватись. Часу в нас вдосталь — по-своєму розцінює мій стан, списуючи мою знервованість на невиправданий страх. Та він в мене ще і який виправданий.

 Я геть розгублююсь й уявлення не маю що робитиму далі. Від хвилювання вже паморочиться в голові, а в роті пересихає, наче я не пила кілька днів. Я сама в себе відібрала час, який могла приділити на пошуки рішень. Тремтячими руками стискаю камінець на своїй шиї, ніби він допоможе знайти вихід.

— Ти геть зблідла. Я про щось не знаю? — підозріло примружуючи очі дивиться на мене в очікуванні відповіді, а я не знаю як краще вчинити: розповісти чи змовчати.

— Просто я вважала, що у мене трохи більше часу, щоб все добре зважити. Думала ми не залишатимемось довго на одному місці й заплутуватимемо свої сліди, а на ділі ми просто очікуємо коли вони по нас прийдуть. Це зовсім не те, на що я сподівалась коли вирушила з тобою. Я, звісно, здогадувалась, що вічно втікати у нас не вийде, та ці декілька днів далеко не вічність.

— У мене все під контролем. В тебе буде вдосталь часу, як я й обіцяв, — дозволяє зрозуміти, що не любить коли в ньому сумніваються. От тільки йому невідомо того, що знаю я. — Але, якщо ти маєш що мені сказати, я уважно тебе слухаю — невідривно дивиться на мене з-під насуплених брів.

— Ні. Я просто висловила власну думку на всю цю ситуацію, — зрештою вирішую поки що зберегти це в таємниці. — Що змінилось, щоб змусити тебе скасувати заплановану поїздку? — ставлю йому зустрічне запитання.

— Я намагався відшукати сліди Леї, які б привели мене до її могили. Дав обіцянку собі, що знайду її, де б вона не була, та, як виявилось, моя сестра таки повернулась до Англії. Щоправда, під іншим прізвищем й ім'ям. І за прикрим збігом вона взяла собі прізвище Ленхарта. Померла Лея Веронікою Акройд.

— Веронікою? Який дивний збіг. Навіть ім'я в нас одне на двох.

— Доля полюбляє грати в ігри. Сьогодні я нарешті зустрінусь з сестрою. Шкода тільки, що так пізно. 

— Впевнена, що, щоб ти не хотів їй сказати, вона тебе неодмінно почує, — сама не можу пояснити чому захотілось його трохи підтримати. Мабуть, я просто уявила себе на його місці. Шкода коли життєві помилки навчають у такій жорсткій формі й ти вже нічого не здатен змінити.

— Хочеться в це вірити, та я звик говорити з тими, хто мені може відповісти. Тепер пробачте мені, та я змушений вас ненадовго покинути. Не сумуйте тут без мене — звертається вже до нас з Олесею.