Розділ 33. Угода

— Мені таки вдалось вийти з тобою на контакт й установити зв'язок. Я майже втратив надію й вже готовий був залишити численні марні спроби. Схоже Даріус добряче постарався, щоб забрати тебе якомога далі від мене й убезпечити від моїх намагань пустити в дію власні сили й вміння. Він завжди намагається бути на крок попереду, та я не дозволю йому використовувати тебе у власних цілях.

— Керане? Як я сюди потрапила? — відгукуюсь на голос й намагаюсь зрозуміти як могла подолати тисячі кілометрів за лічені хвилини, не встигнувши навіть кліпнути. Схоже Даріус мав рацію, коли говорив, що Керану під силу проникати у чужі сни. Та я не пам’ятаю, щоб заснула і це все важко пояснити з погляду здорової логіки. Це не схоже на те, що я відчувала, коли бачила спогади Леї. Все сприймається зовсім по-іншому. Можливо через те, що я дуже чекала цієї зустрічі, хоч й не вірила, що вийде. Тоді мене переповнював жах, а зараз я з нестерпним бажанням хочу побачити того, заради кого я кинула все й вирушила на інший куточок світу.

 Нарешті окрім улюбленого тембру голосу, який викликає приємне тремтіння в тілі я помічаю і його власника, котрий з'являється в мене за спиною. Керан також на ковзанах, тільки тепер він тримається на них більш впевнено, ніж першого разу. Я безмежно щаслива знову його бачити. Прощання було нестерпним, тому емоції від цієї зустрічі просто зашкалюють. Я змушена була піти, ігноруючи його вмовляння і це розривало моє серце на шматки.

— Ти ж сама казала, що чекатимеш мене у своїх снах. Чи ти вже передумала? — посміхається своєю найприємнішою посмішкою і глибоко всередині я відчуваю, що ця зустріч може загрожувати нашим із Даріусом викриттям, та одразу намагаюсь сама себе переконати в протилежному. Мені просто потрібно мовчати про те, де я зараз знаходжусь й не бовкнути зайвого.

— Ні, звичайно, що ні! Я рада тебе бачити. Знаю, що сама тебе кликала, та не думала що це взагалі можливо, — нарешті наважуюсь під'їхати йому на зустріч й заховатись у його обіймах. Зараз мені начхати що він про мене подумає. Мені просто хочеться відчути його запах, пригорнутись до нього якомога міцніше й ніколи його не відпускати. — Пробач мені, та я змушена була це зробити, — натякаю на наше не надто приємне прощання.

— Ніко, де ви зараз? — ніжно погладжує мене по спині й цілує у маківку.

— Я не можу тобі цього сказати. Не шукай, мене, будь ласка. Нехай поки що все залишиться як є. Мені потрібен час, щоб все зважити й прийняти найбільш правильне рішення. Я повинна дати собі хоча б шанс на пошуки можливого виходу із нашої заплутаної ситуації. Навіть якщо його не існує мені потрібен час, щоб це прийняти.

— Пробач, та я не можу тобі цього обіцяти.

— Чому? Я просто намагаюсь вберегти тобі життя, відтягнути той жахливий момент, коли тобі доведеться піти. Хіба я так багато прошу? — сльози болючою грудкою стискають моє горло. Я з останніх сил намагаюсь їх стримувати.

— Ми не здатні нічого змінити. Якщо я не поверну Даріуса до пастки якомога швидше, картина почне забирати життя невинних, які мали хоча б якийсь мінімальний контакт із нею. Ніко, ти — перша у її списку, тому не проси мене припинити пошуки. У мене немає іншого вибору. Я знайду тебе де б ти не була. Твоя втеча й мовчання не врятують мені життя, а тільки збільшать кількість жертв, яку зажадає картина. Це не просто пастка. Це домовленість, яку в жодному разі не можна порушувати. Я б хотів, щоб все було інакше, та це неможливо. Моя доля вже давно вирішена, це тільки питання часу, якого в мене не так вже й багато, — своєю відповіддю заводить мене у глухий кут. 

— З ким ти домовився? — підіймаю обличчя із його грудей і спрямовую свій вражений погляд на нього, очікуючи хоч якихось пояснень.

— Нам краще присісти, історія буде довгою, — допомагає покинути майданчик й присісти на трибуну, а після починає говорити: — Він прийшов до мене, коли я був у відчаї. Ти бачила якого монстра  Даріус створив із Ленхарта. На це неможливо було дивитись без болю. Мій брат ніколи не був жорстоким, та кількість його жертв невпинно зростала через руйнівний вплив того, хто з ним це зробив. Клятий виродок намагався продемонструвати Леї, що вона покохала чудовисько, хоч й змовчав, що цього монстра створив саме він. Думаю, їй було невідомо ким насправді був її брат. Він намагався це від усіх приховувати й певний час у нього це виходило, поки на його шляху не з’явився Ленхарт. Він вважав його не найкращою партією для своєї єдиної сестри, тому зробив все, щоб вони не були разом.

 Я перепробував все, щоб спинити це божевілля, та нічого не допомагало. Навіть моя магія була безсила перед впливом Даріуса, поки я декого не зустрів. Раніше я вважав, що та зустріч була звичайною випадковістю, та чим більше часу минало, тим очевиднішим ставало те, що вона була чітко спланована ним заздалегідь. Зараз я в цьому навіть не сумніваюсь.

 Завдяки своєму дару, чи краще сказати прокляттю я часто бачив і навіть спілкувався із примарами, та вперше зустрівши його, я зрозумів, що він щось інше, щось темне й зловісне, та мені було на це начхати. Головне, що незнайомець пообіцяв допомогти й в кінцевому результаті виконав обіцянку, щоправда, не задарма. Я був готовий на все, щоб допомогти Ленхарту, тому йому не довелось довго мене вмовляти. Та я навіть його імені не запитав, наскільки байдуже мені було на ціну, яку доведеться заплатити.

 Він запропонував намалювати картину, в яку вклав власні сили й зажадав відповідну плату за свою допомогу. Мого життя йому виявилось замало, тому до свого списку він додав ще й життя Марака. Я поговорив із братом і той без зволікань погодився на всі його умови. Угода була скріплена кров'ю, тому розірвати її вже неможливо.