Розділ 31. Звільнення

 Тільки в аеропорту дізнаюсь, що летимо до Великобританії. Не скажу, що сильно здивована проте не впевнена, що це — найкращий варіант, щоб сховатись від переслідування. Даріус, або любить грати з вогнем, або дуже хоче додому, не беручи до уваги, що це — перше місце, де б я, бувши Кераном нас шукала.

— Знаю про що ти подумала, та їм до нас не підібратись. Я про це подбав особисто. Вони не зможуть покинути країну, принаймні найближчим часом. І навіть зв’язки Ленхарта не допоможуть. Після відкриття центру я став шанованим громадянином й отримав унікальну можливість налагодити власні комунікації й знайомства у самих верхах. Звісно надовго затримати наших переслідувачів не вдасться, та цього часу нам буде достатньо, зважаючи на те, що швидше за все в Англії ми ненадовго, — одразу поспішає запевнити Даріус.

 Схоже за весь час, який мала так і не навчилась приховувати власні емоції від тих, хто так вміло їх зчитує.

— Тоді куди ми попрямуємо далі? Що ти намагаєшся відшукати, чи правильніше буде сказати кого?

— Від тебе нічого не приховаєш. Не думала змінити професію? — з посмішкою дивиться на мене.

— Тобі, мабуть, варто нагадати, що саме з твоєї участі залишилась, м’яко кажучи, безробітною.

— Невдовзі тебе це вже не буде хвилювати, — відповідає якось аж надто впевнено.

— Що ти маєш на увазі? Ти особисто знайшов для мене роботу? Чи натякаєш, що все-таки зробиш з мене собі подібну і тоді я вже не зможу думати ні про що інше, окрім як втамувати свій голод.

— Ти справді цього хочеш? — однією своєю відповіддю ледь не вибиває землю з-під моїх ніг.

— Ні! Звичайно, що ні! — поспішаю заперечити, поки він нічого собі не надумав. І в цей момент мені й справді стає ніяково. Я починаю себе накручувати й у голові вже навіть пролітають ймовірні сценарії мого перетворення у монстра вже за межами рідної країни. Там йому ніхто не стане на заваді. Він матиме повну свободу дій і саме я цьому добряче посприяла. Я все ще не впевнена, що все правильно роблю, та вже надто пізно щось міняти.

— Заспокойся, я ж говорив, що не робитиму цього проти твоєї волі. Просто ти так часто про це говориш.

— Більше не буду навіть згадувати, — цього разу без зволікань поспішаю запевнити, що в мене навіть думки такої не було і він неправильно мене зрозумів.

 Даріус тільки усміхається на всі мої безглузді виправдання. Його веселить й дарує своєрідну насолоду моя бурхлива реакція. Вже добряче набридло через прояв власних емоцій відчувати себе клоуном. Видихаю з полегшенням, коли нас наздоганяє Олеся й рятує мене від його двозначних натяків й фраз із прихованим від мене підтекстом.

 Поки ми очікуємо на посадку, він встигає похизуватись тим, що викупив свій родинний маєток у Великобританії з аукціону, що вже справжнє диво, зважаючи на те, що подібні будівлі виставляються на продаж вкрай рідко. Та для Даріуса не буває нічого неможливого. Хоч я й вдаю зацікавленого слухача, всі мої думки належать Керану, з яким нас розділятимуть тепер тисячі кілометрів. За лічені хвилини я зроблю впевнений крок в невідомість й сяду у літак, який полетить в інший куточок світу, туди де не буде його. Навіть подумати не могла, що все так кардинально зміниться і я  втікатиму не від Даріуса, а з ним. Доля й справді до біса непередбачувана.

 Знаю, що Ленхарт, якому напередодні встигла зателефонувати, його звільнить, та втікати вічно не зможу і рано чи пізно змушена буду його відпустити. Ця думка не дає мені спокою від моменту, як дізналась правду. Більшою мірою  просто намагаюсь відтягнути неминуче з примарною надією, що доля підкаже мені вихід. До того, як моє життя пішло шкереберть, я завжди була трішки мрійницею і вірила у краще. Вкрай дивно, що після усього, що мені вже довелось пережити я все ще намагаюсь зберігати оптимізм.

 — Ніко, з тобою все гаразд? — цікавиться подруга помітивши мою відчуженість, коли Даріус ненадовго залишає нас наодинці.

— Так, просто трохи виснажена, погано спала вночі, — знову доводиться частково брехати подрузі, приховуючи справжню причину.

— Зі мною ти можеш бути відвертою. Я завжди буду на твоєму боці.

— Навіть якщо для цього доведеться піти проти Даріуса? — вилітає з моїх вуст швидше, ніж я встигаю подумати.

— Цілком можливо. Все залежить від обставин, які спонукатимуть тебе на це. Знаю, що ти досі намагаєшся триматись від мене на відстані і я тебе не осуджую. Важко навіть уявити як би я діяла, бувши на твоєму місці.

 Я дико здивована почути таку відповідь від неї, та радіти новому союзнику не поспішаю, зважаючи на те, що не можу бути впевненою в цьому на всі сто процентів. Та й чи потрібно мені зараз діяти проти Даріуса, коли від нього залежить життя Керана й Марака. Не думала, що колись скажу це, та зараз ми на одній стороні, якби дивно й неправильно це не звучало. Замість омріяної помсти я допомагаю ворогові уникнути пастки.

 Після вісімнадцяти годинного перельоту таксі привозить нас до будинку Даріуса, який вражає своєю автентичністю й архітектурним стилем. Він докорінно відрізняється від того, що мені довелось бачити дорогою сюди. Щоправда, бачу я його вже вдруге. Вперше — очима Леї, а тепер й власними і якщо мене не підводить пам'ять, з того часу майже нічого не змінилось. Наживо він ще прекрасніший. Я, наче отримала можливість доторкнутись до минулого, яке приховує чимало таємниць і якщо вірити Даріусу, деякі із них пов’язані зі мною. Не кожному дається така можливість.