Розділ 27. Возз'єднання

 У все це важко повірити, та слова Даріуса звучать доволі переконливо, щоб сумніватись у їх правдивості. Єдине, чого я аж ніяк не очікувала, що пошук відповідей заведе мене так далеко. Мені важко описати те, що я зараз відчуваю. Якщо до цього моменту я була наляканою й розгубленою, то зараз ці відчуття тільки посилились. Для мене досі залишається загадкою мета, з якою він притягнув мене сюди. Припустимо, що не помиляється і я справді належу до його роду, тільки що це тепер змінить? Сестру йому точно не поверне, як і втрачені роки життя.

— Присідай, обіцяю не кусатись, — ставить свій келих на столик поряд й невідривно дивиться мені в очі. — Ножиці тобі не знадобляться, від них й так жодної користі — дозволяє усвідомити, що від нього нічого не приховаєш.

 Повільно витягую своє єдине знаряддя захисту й кладу його на столик, а після сідаю у крісло навпроти й мій погляд концентрується на келиху.

— Це звичайне червоне вино, — простеживши за моїми діями, поспішає запевнити Даріус.

— Що ти з ними зробив? — наважуюсь озвучити те, що турбує мене зараз найбільше. Мені навіть імен не доводиться називати, щоб він зрозумів про кого я запитую.

 — Трохи збив пиху із їх самовпевнених облич. На них боляче було дивитись. Настільки жалюгідними вони себе ще не відчували. Навіть картину з собою притягнули, тільки не додивились, що їм підсунули фальшивку, або Ленхарт просто не хотів цього бачити, спеціально відтягуючи момент мого повернення до пастки. Впевнений, що він не показав придбану картину Керану, адже митець неодмінно б помітив підміну. Схоже погляди на ситуацію у них різняться.

 Перш за все мені вдається полегшено видихнути, усвідомивши, що окрім краху переоцінених сподівань, Керану і його братам нічого не загрожує, принаймні поки що. Схоже їх протистояння з Даріусом набуло неочікуваного характеру і вони змушені були визнати свою поразку. Та у мене виникає інше запитання, пов’язане саме з молодшим із братів. Що ж він приховує?

— І навіщо йому це робити? Хіба це не основна їх ціль?

— У нього на все власний погляд, хоч він й намагається приховати це від братів, вдаючи зацікавленість у полюванні на мене.

— Я не розумію про що ти. Хочеш сказати, що Ленхарт таємно від братів ускладнює їм завдання? Це ж повна нісенітниця.

— Чому ж? Це цілком логічно й виправдано. Саме на це я й розраховував.

— Тобі вдалось відновити свій руйнівний вплив на нього? — з жахом озвучую те, що першим спадає на думку.

— Це тільки б полегшило мені роботу, та, на превеликий жаль, обійти інші накладені Кераном захисти не так просто, якби хотілось. Я все-таки не всесильний. Справа зовсім в іншому. І на це запитання відповідь ти отримаєш згодом. Можливо він навіть сам тобі про це розповість.

— Де справжня картина зараз? — роблю спробу дізнатись більше, хоч й сумніваюсь, що задовольнить мою цікавість, зважаючи, що отриману інформацію можна використати проти нього.

— Звісно у мене, — без жодних зволікань дає мені таку бажану відповідь. Схоже його зовсім не турбує те, що я можу скористатись цим у власних цілях, або він просто мене недооцінює. Не бачить в мені загрози. Хоча для початку картину потрібно ще знайти. «У мене» — поняття доволі невизначене й вона може бути де завгодно.

— Можна її побачити? — заходжу ще далі й геть нахабнію.

 На обличчі Даріуса з’являється характерна усмішка, яка дозволяє усвідомити, що він прекрасно вловлює хід моїх думок й розуміє з якою метою запитую. Від цієї посмішки тіло вкривається сиротами.

— Всьому свій час, — по-філософськи протягує у відповідь. — Ти надто поспішаєш. Можливо цей час краще присвятити родинному возз’єднанню. Не кожному випадає можливість на живо поспілкуватись із предком, якому вже понад триста років. Хіба тобі не цікаво пізнати мене ближче?

— Можна конкретніше. Що ти маєш на увазі під словосполученням «пізнати ближче»? — з острахом намагаюсь зрозуміти його мотиви. 

 В пам’яті мимоволі спливають спогади мого першого сну, які провокують його слова про возз’єднання. Сподіваюсь він не це має на увазі. Фактично наша далека спорідненість не може жодним чином йому завадити сприймати мене як жінку і це лякає. Схоже моя схожість із Леєю вже не така й разюча, щоб захистити мене від його зайвої уваги. Або я потрібна йому, як важіль впливу на Ленхарта, що цілком виправдано.

 І знову ця посмішка, яка мене скоро до божевілля доведе. Він, наче бавиться зі мною, насолоджуючись моєю наївністю.

— Здогадуюсь про що ти подумала, та це було звичайне навіювання для відводу очей. Керан не надто говіркий, тому впевнений, що тобі невідомо на що він здатен. Його талантів вистачить, щоб без зайвих перешкод дозволити Ленхарту зазирнути у твої сни. Вони прекрасно усвідомлювали й усвідомлюють зараз, що нас щось пов’язує й мені довелось трохи їх заплутати. Вони не повинні були здогадатись який саме зв'язок між нами. Мені потрібно було вберегти таємницю нашої спорідненості, а найкраще це зробити, переконавши, що я планую зробити з тебе коханку.

 Пригадую, що саме Ленхарта побачила біля свого ліжка після пробудження. Мені стає ніяково від однієї тільки думки, що він міг все це бачити. Та я провалитись крізь землю готова від сорому. Легше від пояснень Даріуса мені точно не стало. Не найкращий спосіб приховати свою таємницю, принаймні не для мене.