Розділ 22. Поява Даріуса

 Не знаю чи доцільно зараз хоча б намагатись заперечити йому, адже швидше за все він вже знає відповідь й тільки очікує мого підтвердження. Зрозумів це, як тільки побачив мій погляд в автомобілі після випадку на льодовому майданчику. В той момент я не могла контролювати власні емоції.

— Ну ж бо, сміливіше, — делікатно мене підганяє.

— Я бачила тебе, — відповідаю ледь тремтячими вустами.

— Ми ще довго будемо вас чекати? Марак зараз слиною вдавиться, — лунає голос Керана із кухні, котрий кличе нас до столу й тим самим рятує мене від допиту.

— Ми ще не закінчили, — кидає мені вслід Ленхарт, а я безмежно вдячна долі, що не довелось описувати в деталях те, що бачила. Хоча, він чітко дав мені зрозуміти, що ми ще неодмінно повернемось до цієї теми.

 За столом він продовжує щедро обдаровувати мене значущими швидкоплинними поглядами, від яких ніде сховатись. Роблю спробу це ігнорувати, та відчуття ніяковості не покидає. Мені вдається позбутись його тільки після того, як спрямовую свій погляд на екран увімкненого телевізора. Все, що було до цього моменту меркне на фоні побаченого, а шматочок м’яса, який я кладу до рота, стає поперек горла від несподіванки.

 Прокашлявшись, під приголомшені погляди чоловіків, я відчайдушно намагаюсь відшукати пульт, щоб увімкнути звук. Керан з Ленхартом сидять навпроти, тому їм не видно того, що бачу я, як і Мараку, котрий зосереджений на своєму обіді.

— Ніко, ти нас лякаєш, — жартівливо протягує Ленхарт. – Якщо ти не оцінила кухарських здібностей Керана, то так і скажи.

— Де пульт від телевізора? — ігнорую його сарказм й зрештою знаходжу згубу на одній зі стільниць.

 Вони дивляться на мене, наче на божевільну, поки я не додаю звуку й змушую їх спрямувати свої погляди на екран, по той бік якого, красується задоволена фізіономія Даріуса в компанії місцевої журналістки.

 Перші секунди я в цілковитому заціпенінні й намагаюсь зрозуміти чи не примарилось мені, та красномовний вираз їх облич свідчить про протилежне.

— Сьогодні, на честь відкриття новітнього центру переливання крові, який гостинно відчинив свої двері для мешканців нашого міста, хочу познайомити вас із його засновником — Даріусом Арчером, — лунає привітний голос журналістки, вказуючи на причину моїх жахіть.

— Вітаю, — посміхається їй у відповідь. — Мене звуть Даріус Арчер і я уродженець Великобританії, та вже доволі довго живу в Україні. Тут мене прийняли, як рідного й мені захотілось хоч якось вам віддячити за таку гостинність.

— Розкажіть, будь ласка, докладніше про ваш центр.

— Окрім забору й заготівлі донорської крові наш центр спеціалізується на виробництві препаратів з її білка направленої дії. Також варто зауважити, що у нас є можливість водночас прийняти двадцять охочих здати свою кров на добру справу. За день це понад сотня людей, — хизується своїми досягненнями у сфері медицини Даріус.

— Слід зазначити, що це перший подібний заклад у нашому місті. Тепер зробити добру справу стало значно простіше, — підтримує його журналістка.

— Ми любимо допомагати людям, – продовжує усміхатись Даріус і я більш ніж впевнена, що ця посмішка призначається саме для нас. Він знає, що ми будемо моніторити новини й неодмінно натрапимо на його інтерв'ю.

— От, виродок! — вдаряє кулаком об стіну Ленхарт. — Людям він допомагає! Додуматись до такого!

— Він забезпечив себе легким доступом до крові. Тепер йому навіть робити нічого не потрібно, донори самі до нього приходитимуть, — підсумовує Керан. – Варто віддати йому належне, він став куди розумнішим й робить все, щоб ускладнити нам полювання. Цей покидьок прораховує кожен наш крок наперед.

— Але звідки у нього ресурси на відкриття центру? Це повинна була бути чималенька сума.

— Не має значення де він взяв гроші. Мене більше турбує те, що він відкрито про себе заявив, — озвучує власні міркування Марак.  — Тепер він у нас публічна особа. Його зникнення не залишиться непоміченим. Нам потрібен інший план.

— Зробимо йому сюрприз й навідаємось туди, — продовжує мислити імпульсивно Ленхарт. Навіть мені зрозуміло, що це не найкращий із варіантів.

— Він тільки цього й чекає. Потрібно бути більш обережними, хтозна-які сюрпризи він ще для нас приготував. Цього разу буде значно складніше підібратись до нього, адже тепер він знає чого від нас очікувати.

 Я досі в повному остовпінні від почутого, та ця подія відвертає увагу Ленхарта від мене. Тепер у нього куди більш важливі справи. Мені важко описати, що я зараз відчуваю. З однієї сторони — це огида, та з іншої — усвідомлення, що тепер Даріусу не доведеться нікого вбивати, щоб втамувати голод. Не думаю, що це найгірше, що могло статись. Мало того, відкриття цього закладу дарує моїй Олесі надію, дарує надію мені. Тепер вона може жити, не завдаючи шкоду іншим. Нехай це й низько, та виявляється бути героєм не так просто, коли під загрозою рідні тобі люди. Вона не винна, що потрапила в цей божевільний вир подій, який зробив її такою.

— Ніко, тепер ти просто зобов’язана розповісти нам, що ж саме показав тобі Даріус. Будь-яка деталь може виявитись важливою, — витягує мене із роздумів Ленхарт, не залишаючи мені й шансу уникнути цієї розмови. Схоже я таки поспішила з висновками.