Розділ 19. Мрія

  Керан кидає швидкоплинний погляд на годинник, який красується на його зап’ясті. Важко не зауважити, що ця крихітна деталь чудово доповнює його сьогоднішній образ й додає елегантності, наче він зібрався не на зустріч, а на побачення. Я завжди звертала увагу на деталі, роль яких недооцінена й можу зробити висновок, що сьогодні Керан по-особливому привабливий. Його довге темне волосся чудово гармоніює із чорною сорочкою. Мабуть, наша зустріч вранці добряче вплинула на мої мізки, що я ніяк не можу вгамуватись й продовжую його непомітно роздивлятись.

– Якщо ти готова, то можемо виходити. Ми з Ленхартом домовились, що біля дванадцятої він за нами заїде. Сьогодні спробуємо виманити Даріуса.

– І як ви це плануєте зробити? – з цікавістю дивлюсь на його зосереджене обличчя.

– Минулого разу він з’явився, коли ми цього не очікували, а точніше не очікував Ленхарт. Якщо він за нами стежить, значить потрібно змусити повірити його, що ми трохи розслабились й втратили пильність. А це найкраще зробити, вдаючи, що попри полювання на нього, ми намагаємося спробувати жити нормальним життям, принаймні ти.

– Виходить, що сьогодні я граю роль приманки, – радше констатую, ніж запитую.

– Не хвилюйся, ми будемо поряд. Я нізащо не допущу Даріуса до тебе, – говорить це з такою впевненістю, що мимоволі й сама починаю в це вірити. Навіть приємно, що про тебе турбуються, якщо не брати до уваги справжніх причин цієї турботи.

– Я знаю, просто ніяк не вдається позбутись страху перед його появою. Усвідомлюю, що рано чи пізно мені доведеться з ним зустрітись, та волію, щоб це було ще не скоро. 

– Зустрічатись з ним необов’язково. Потрібно тільки повернути його до пастки.

 Мене трохи насторожує його відповідь. Адже з Даріусом Олеся і я не хочу навіть замислюватись над тим, що вони робитимуть із нею, коли досягнуть своєї цілі. Якби то не було й ким вона б зараз не являлась, та одна думка про це змушує мене до нестями боятись цього моменту. Підсвідомо я навіть прагну його відтягнути, поки не переконаюсь, що в ній не залишилось нічого людського.

– Що буде, коли вам вдасться ув’язнити його вдруге? Що буде зі мною, з Олесею? – з цікавістю спостерігаю за зміною емоцій на його обличчі. Спочатку на ньому відображається розгубленість, наче він не очікував цього запитання й не знає, що мені сказати, а після вдавана очевидність.

– Ти будуватимеш нове життя таким, про яке завжди мріяла. Ленхарт тобі в цьому допоможе. Як я вже казав, у нього є зв'язки, – опускає свій погляд, наче щось його терзає й він не хоче, щоб я це помітила.

– А що робитимеш ти? – не зводжу із нього своїх проникливих очей, намагаючись отримати більше відповідей. Про дещо необов’язково говорити в голос, це можна прочитати на обличчі.

 Складається враження, що Керан над цим питанням навіть не замислювався. І мої підозри тільки підтверджуються. 

– Не думав про це. Для мене головна ціль – Даріус. Нам вже час – різко перериває нашу бесіду під приводом спізнення, та я розумію, що просто уникає нових запитань й не бажає говорити на цю тему.

– Яка доля очікує на мою подругу? – нарешті озвучує наболіле, зупиняючи його на виході із кухні.

– Ти повинна усвідомити, що вона небезпечна й не може жити серед людей, – говорить не обертаючись.

– Але ж Ленхарт живе, – не втримуюсь й промовляю в голос те, що змушує його повернутись поглядом до мене. Знаю, що прозвучало трохи образливо, та це правда. Якщо Керану вдалось звільнити свого брата з-під його впливу, то чому він не може повторити це з моєю подругою.

– Поговоримо про це пізніше, зараз на нас уже чекають – відповідає таким неприязним тоном, що у мене зникає бажання запитувати ще щось.

  Підібравши нас під будинком, Ленхарт скеровує автомобіль в центр міста.

– Куди ми їдемо? – не вдається перебороти цікавість.

– Назустріч пригодам, – протягує Ленхарт – Сьогодні ти повинна добряче повеселитись, а наш вічно серйозний Керан тобі в цьому посприяє.

 Схоже поза його увагою не залишився вираз обличчя брата. Вічно серйозний – ідеальна характеристика Керана. Я досі не знаю чого можна від нього очікувати. Він доволі небагатослівний. Звісно, він відповів на деякі із моїх запитань. Та ці відповіді були настільки сухими, що не повною мірою вгамували мою цікавість. Нічого конкретного він мені досі не говорить.

– Це ж робиться для того, щоб спровокувати Даріуса на дії? Чи не так? Керан мені вже повідомив, що сьогодні я в ролі приманки.

– А ти сприймай це, як відпочинок й втечу від суворої реальності. Де б ти не відмовилась сьогодні побувати? Ресторан? Кіно? Концерт? Ти скільки всього втратила й пропустила. Саме час все надолужити.

– Я не люблю та й не звикла відпочивати чужим коштом, – ніяковію від такої щедрості.

– Що ж ти все так ускладнюєш? – закочує очі Ленхарт. – Вважай це подякою за допомогу. Ти ж не передумала нам допомагати? – пильно на мене дивиться у дзеркало заднього виду, наче відчуває мої сумніви стосовно Олесі.

– Звісно, що ні!

– Тоді питання закрите. Так куди ж? – не здається, вперто очікуючи моїх пропозицій.

 Мені навіть час на роздуми не потрібен, адже є те, про що я вже давно мрію. Здавалось би, нічого особливого, та постійно були якісь перепони задля її втілення.