Розділ 15. Ленхарт

 Ленхарт замислюється над власними словами. Складається враження, що йому надзвичайно важко й нестерпно боляче говорити на цю тему. Мені невідомо, що саме може важким тягарем лежати на його серці, та відчуваю, що щось доволі серйозне і це якось пов’язане із його минулим й стосується братів. Я вже встигла усвідомити, що їх долі міцно переплетені між собою й приховують чимало таємниць, які досі їх переслідують. Всі вони між собою тісно пов’язані й це стосується не тільки родинного зв’язку. Це щось інше, щось, що змушує Ленхарта нервувати, коли тема торкається його сім’ї.

 Це усвідомлення розплющує мені очі на мою нетактовність, яка виражається в прагненні дізнатись якомога більше і чим швидше, тим краще. До цього моменту я не замислювалась над тим, що своїм розпитуванням можу розтривожити старі рани й завдати ще більшого болю. Тому, якби мені не хотілось більше дізнатись про Керана й Марака, доводиться вгамувати власну цікавість й зосередитись на самому Ленхарті, котрий зараз в цій машині зі мною. В мене з’явилась унікальна можливість хоч трішки налагодити більш-менш нормальні відносини, які допоможуть пристосуватись до нового життя, невіддільною частиною якого стане й сам Ленхарт. Принаймні поки Даріус не повернеться до клітки.

— Як ти став таким? — цікавлюсь після невеликої незручної паузи, яка повисає між нами, надпиваючи трішки кави із паперового стаканчика. Сподіваюсь, що цим запитанням дізнаюсь трішки більше про нього.

— Яким? Таким зухвалим й самовпевненим? — посміхається, спеціально перекручуючи мої слова.

— Ти знаєш про що я. Наше знайомство розпочалось, м’яко кажучи, не за сприятливих умов й зіпсувало перше враження, а я не хочу жити під одним дахом із тим, хто мене ненавидить.

— У мене немає ненависті до тебе. Ти просто потрапила під гарячу руку. Я бісився через звільнення Даріуса й у цьому винив тебе. Зараз я усвідомлюю, що якби не ти, знайшовся б хтось інший. Це було тільки питання часу. Єдине, чого я не можу заперечити — задоволення від твоєї реакції на мою зухвалу поведінку.

— Ти хочеш сказати, що спеціально мене виводиш?

— Не спеціально, це виходить само собою.

— То розкажеш свою історію? Як ти став вампіром?

— Не за власним бажанням. Мені не залишили вибору. Та могло бути ще гірше, якби в ситуацію не втрутились Марак з Кераном. Хоча зараз я вже в цьому не впевнений, — відводить свій погляд на вікно автомобіля. — Багато чого змінилось з того часу. Від цього постраждав не тільки я. Це кардинально змінило і їх життя. Саме через це ми всі зараз тут із тобою. Хочеш вір, а хочеш — ні, та я знаю як ти себе зараз почуваєш. У свій час я був на твоєму місці, не маючи жодного шансу щось змінити. Тоді на допомогу прийшли брати, які пожертвували всім, щоб не дозволити мені скотитись у прірву, та якби я мав змогу повернути час назад, я б ніколи не дозволив їм цього зробити.

— Зробити що? — невідривно дивлюсь на зосередженого Ленхарта. Схоже мій план уникання провокаційних запитань з тріском провалився. Все, що б я не запитала виявляється якось пов’язаним із його рідними.

— Занапастити свої життя, щоб врятувати моє. Вони хороші хлопці, та не варто до них прив’язуватись. Це моя тобі порада, — спрямовує свій серйозний погляд знову на мене.

— Я не розумію про що ти, – зі щирим здивуванням дивлюсь на нього. Не знаю навіщо він це сказав і що все це означає, та його слова мене зачепили й навіть трохи налякали. Що за таємницю він приховує?

— Невдовзі все зрозумієш. Це тільки питання часу, та не варто зараз забігати наперед. Стане тільки важче. Можеш повірити мені на слово, адже я знаю про що говорю.

— Не скажу, що відповідей я отримала більше, ніж нових запитань. Співрозмовник з тебе такий собі.

— Ось тому я й надаю перевагу не порожнім балачкам, а діям. 

— Для мене порожньою розмова не була. Тим більше тобі таки вдалось відвернути мою увагу від випадку на кухні. Можна я тобі поставлю ще одне запитання?

— Навіть не надіявся, що ти на цьому спинишся, —  знову іронічно посміхається. 

— Як на твою думку, Даріус може за час ув’язнення набути здатності проникати у чиїсь сни? — сприймаю його відповідь, як згоду й наважуюсь запитати про те, що вже запитувала у Керана.

— Чому ти запитуєш? — дивиться на мене крізь примружені очі, наче намагається зрозуміти чому підняла цю тему.

— Просто цікавлюсь.

—  Ти бачиш його у своїх снах? — майже одразу здогадується про причину моєї цікавості. Цього чоловіка так просто не проведеш. — Так чи ні? — не зводить з мене свого проникливого погляду, вимагаючи конкретної відповіді.

— Можливо… — невпевнено протягую й коли розумію, що моя відповідь його не влаштовує, скрушно зітхаю. — Так, я часто бачу Даріуса у своїх снах і мене це лякає, адже вони наскільки реальні, що навіть після пробудження я відчуваю його присутність. Я говорила про це з Кераном, та він впевнений, що все це через стрес від пережитого жахіття.

— Але ти так не думаєш, — читає мене, наче відкриту книгу. — Можливо, мій брат має рацію, та не обов’язково. Знаю точно, що зв'язок  між вампірами й тих, кого вони обернули дозволяє їм спілкуватися навіть на відстані, в тому числі й за допомогою снів, та вперше чую, щоб вампір міг впливати на свідомість людини без будь-якого ментального зв’язку.