3

Машина у відьми була якась занадто прохідна. Вона бадьоро викотилася з села, в якому жив некромант, потім з’їхала на ґрунтову дорогу, потім на якусь не надто переконливу колію в високій траві, а потім і зовсім понеслась собі з підскоком по заростям бур’янів, якимось дивом оминаючи кущі, які з’являлися то тут, то там. Як вона при цьому не звалилась в яр, а скоріше навіть балку, Кирил так і не зрозумів. Поворот був дуже крутим, після чого вони знову опинилися в непереконливій колії, яка зображувала з себе дорогу вздовж цієї балки.

— До шовковиці, а там знову прямо, і подивимось, куди доїдемо.

Балка біля шовковиці, верхівка якої з неї стричала, повертала вліво. Машина поскакала по бур’янам прямо. І, да, некромант був правий. Під’їхати до неіснуючого села не вийшло. В бур’янах раптово стали з’являтися великі камені, перебратися через які машина не могла.

— Зупиняйся, — велів некромант. — Подивимось звідси.

Дивитися Григорій чомусь вирішив з верхівки великого каменю. Спритно на нього заліз і трохи там постояв, зображаючи пам’ятник.

— Спробуємо трохи підійти, — вирішив, зіскочивши на землю. — Знайоме таке відчуття, але не пам’ятаю звідки. Мабуть якась рідкість, яка мені вже траплялася, в тій, чи іншій формі. Хоча… — некромант подивися на відьму, потім на Кирила. — Ні, зробимо інакше. Ти залишаєшся біля машини, — показав пальцем на родичку. — А ти. Постарайся постояти на місці. Бо якщо тебе поведе… якщо його поведе, все одно залишайся біля машини, а краще в машині. Мені виклик кинь і залишайся.

Відьма кивнула.

А Кирил ледь втримався від того, щоб гордовито сказати, що не такий він дурень, щоб кудись зрушати з місця.

Некромант хмикнув, кивнув і зробивши два кроки зник в високих бур’янах. Як привид. Ніщо навіть не зашелестіло і не поворухнулося.

Кирил кліпнув. Подивися на відьму, яка слухняно зайняла місце водія. Переступив з ноги на ногу. І вирішив, що йому буде кращ на задньому сидінні, ніж під відкритим небом. Сонечко припікало маківку. Над дикими квітками вились кусючі бджоли. Тай взагалі, навіщо стояти, якщо можна посидіти?

Прийнявши рішення, Кирил перестав вдивлятися в бур’яни і пішов до машини.

Вона чомусь опинилася далі, ніж йому здавалося. Може відьма встигла від’їхати, а він і не помітив? Ось і трава прим’ята колесами.

— Мотор розігріває? — спитав сам себе Кирил.

Питання одразу потонуло в тиші, хоча секунду тому десь високо в небі цвірінькала якась пташка. І легенький вітерець кудись подівся. А коли чоловік відірвав очі від прим’ятої трави і подивився на машину, виявилося, що і вона кудись поділась. І навіть трава вже почала підніматися.

— Покинули мене, — зрозумів Кирил, з відчаєм озирнувшись.

Заморочили голову. Може навіть загіпнотизували, бо яка до дідька магія?! Її не існує!

Так, з самого початку це був гіпноз. Заморочили голову, кудись завезли і покинули. А навіщо?

А чи не підписав він часом якісь документи? Наприклад про те, що дарує квартиру цій Пелагеї?

Який же дурень.

І тепер потрібно шукати дорогу. Бо вночі точно нічого не знайдеш. А десь в цих краях навіть вовки є. Дикі кабани точно є, Кирил власними очима сліди бачив!

— От дурень! — обізвав себе чоловік і почав вдивлятися в траву, щоб дійти хоча б до тої колії вздовж балки. Там хоч кудись вийдеш.

Трава швидко піднімалася, наче хотіла приховати всі сліди. І він з відчаю пішов по цих зникаючих слідах. Швидко пішов, але все одно не встиг, бо почало вечоріти. І що залишалося робити Кирилу?

— Ау! — закричав він, хоча знаходився зовсім не в лісі. Потім ще раз закричав. І ще. А потім почув відповідь і кинувся на людський голос. І ледь не звалився в яр. Чи в балку, може навіть ту саму.

— Допоможіть! — покликали знизу жіночим голосом. З відчаєм таким покликали і надією. — Я ногу підвернула, вибратися не можу. Не йдіть, бідь ласка!

І Кирил зрозумів, що шахраї, які видають себе за відьом і некромантів не вперше кидають тут людей.

— Зараз, — сказав він і почав спускатися.

Внизу заплакали.

Під ногами сипався пісок і хапатися приходилося за все, що попадеться під руку. І все це злило Кирила ще більше. Ось як так можна? Кинути живу людину посеред дикої природи? Без їжі, без води.

— Нелюди.

В яру було досить темно. І жіноча фігура в світлій сукні біліла особливо яскраво. Вона сиділа, підігнувши ногу і з надією дивилася на Кирила, як на героя всього свого життя. І, ні, він ні на мить не задумався про те, як все це роздивися. Він зробив крок до подвигу.

А потім його грубо смикнули назад, боляче схопивши за плече. Аж в очах блимнуло.