2

Байкер виявився неправильним. Він не захотів їхати на мотоциклі. Вмостився на передньому сидінні поруч з відьмою, обернувся і тим самим тоном, яким розмовляють з божевільними, спитав:

— Як твоє неіснуюче село називається?

І  дістав смартфон.

— Вишневе Третє, — ображено відповів Кирил.

Некромант голосно хмикнув, повитріщався на екран і порадував співрозмовника:

— Гугл бреше, що такого села нема і ніколи не було, судячи по всьому. Добре, а те, що недалеко?

— Чорногірка Друга, — з викликом відповів Кирил.

— Дуже цікаво, — пробурмотів некромант, знову втупившись в телефон. — Чому вони всі пронумеровані? Прямо як королі якісь. Луі перший, Луі другий, Луі третій.

— Не нагадуй мені про Луі, — душевно попросила відьма, і некромант знову хмикнув, загадково так.

— Тут нагадуй, не нагадуй, діло пахне погано, — сказав, подивившись на Кирила. — В твоїй Чорногірці, якщо вірити одній цікавій статті про вимираючі села, сім років тому жило дві старенькі сестри. А на цей момент, як мені здається, живих там і зовсім нема.

Кирил втиснувся в крісло і не знайшовся з тим, що можна на подібну заяву сказати.

— Люблять тебе мертві. Дуже. Легко їм для тебе прикидатися живими.

— Може спадковість? Навіть якщо сили немає, кров нікуди не дінеться, — загадково озвалась відьма.

— Може і спадковість. А може мітка, причому, на далекому предку, якому пощастило втекти і не стати тою самою жертвою, яка повинна була когось зробити подібним богові. У цих ненормальних вічно найважливіші жертви то тікають, то зі скель зарано стрибають, то беруть, закохуються і за два дні до церемонії вагітніють від братового друга…

— Так, так, не вміють бідолахи жертв вибирати, — сказала відьма. — Не лякай людину. Може все ще й обійдеться. Та ти сам не захочеш його віддати якійсь потворі.

— Хм… — глибокодумно озвався некромант, і Кирил зрозумів, що цей байкер зовсім не наймався рятувати кого попало.

— Григорій! — з нажимом сказала відьма.

— Ну, не стану же я потім, як дурний, бігати за невідомо чим, якщо все можна вирішити простіше, — помахав рукою некромант. — Але я не розумію, чому завжди подібною дурнею займаюся безкоштовно.

— Ти дар розвиваєш.

— Горів би той дар, разом з напрямком. Їдь вже. Я серйозний. І злий, як некромант. І будемо надіятися, що там саме дурнуватий предок, який начитався книжок і захотів комусь душу продати, а став привидом з силою. Хоча передчуття в мене…

— Куди їхати?

— Прямо. Там я скажу. По дорозі все одно не можна. По дорозі твоє нещастя водили, як ослика за морквиною. І чим його приманили, дурня?

— Спадком, — сумно признався Кирил, який чомусь саме дурнем себе відчув.

— Бути жадібним погано, — пробурмотів некромант і відвернувся. — Прямо їдь, — сказав відьмі. — Пам’ятаєш той яр з грибами і жабами? Ось там треба повернути і вздовж нього. Майже на місце виїдемо. А там подивимось. Чомусь не хочеться мені там далеко ходити ногами. Якщо близько під’їхати не зможемо, повернемося за більш прохідним транспортом.

— За танком, — з насмішкою сказала відьма.

— Я з самого дитинства говорив, що танк нашій сім’ї потрібен. І де я був неправий?

Відьма знизала плечами і завела машину.

А Кирил раптом зрозумів, що світ дуже дивна штука. І байкери в цьому світі можуть мріяти зовсім не про байк. Танк, ось то круто!

— А портали ви відкривати не вмієте? — згадав Кирил давно читану книгу про магів.

— Який дурень буде відкривати портал туди, де невідомо що мертвих піднімає і невідомо як на світ впливає? — філософськи спитав некромант, відкинувшись на сидіння. — Тут і без невідомо чого то не там опинишся, то хтось тобі на голову звалиться. Не люблю я портали.

І Кирил так і не зрозумів, жартує він, чи всерйоз. А перепитати не посмів.