30

Епілог

Злата

Рік потому…

— Ви там довго ще порпатиметеся? — роздратовано запитує Ліна, заходячи до кімнати.

Ми з тіткою Аліною обертаємося до дверей. Вона щойно закінчила з шнуруванням весільної сукні. Так-так, сама знаю, не практично. Але, коли я побачила її в салоні, то відразу закохалася і нічого не могла з собою поробити.

Ніжне, кремове, немов з принцеси з казки, воно ідеально обтягувало мою талію та стегна, й довгим шлейфом сходило вниз, до самої підлоги. Щоправда, варто було мені дізнатися про ціну, як я ледь не відмовилася від нього. Занадто вже дорого. Коли я сказала про цей Ліні, вона роздратовано закотила очі, а тітонька дзвінко розсміялася.

— Злато, не зважай. Невже ти гадаєш, що це для нас проблема?

Я знала, що ні. Одна тільки Ліна іноді витрачала на одяг набагато більше. Але остаточно мене переконав Кирило. Побачивши мене в цій сукні, він притягнув мене до себе, і прошепотів на вухо таке... Словом, бачити в день весілля мене бажали виключно в цій сукні, лише для того, щоб потім зірвати його з мене. Сперечатися я не стала.

Але ось чого ми не врахували, так це того, що його шалено довго шнурувати.

— Ми майже закінчили! — бадьоро відповіла їй тітка Аліна, розгладжуючи складки на сукні, а потім не витримала, дивлячись на мене, і в її очах заблищали сльози. Вона хлипнула: — Яка ж ти все ж таки красуня! Якби тільки твої батьки бачили тебе зараз...

Я не відповіла.

Це було вперше, коли вона згадала батьків з того дня, як розкрилася правда про неї і мого батька.

Відверто кажучи, я досі не була впевнена щодо того, як відноситися до того, про що дізналася. Напевно глибоко в душі я досі злилася на неї і батька за те, як вони вчинили з моєю мамою, і частина моєї душі завжди пам'ятатиме і злитиметься на них за це. З їх боку це була справжнісінька зрада. Та все ж... Тітонька давно стала для мене членом сім'ї, другою матір'ю. Може це неправильно, можливо я погана людина, але я не могла ненавидіти її. Що б не сталося, вона була тією, хто прийняв мене і піклувався про мене після смерті батьків. Кохав, як власну доньку. І це переважувало мою злість на неї.

— Ось, останній штрих, — промовила тітонька, фіксуючи мою зачіску срібною шпилькою з діамантом.

— Дякую, — боязко подякувала я, а потім подивилася на себе в дзеркало.

Якби минула я побачила моє відображення зараз, вона б себе не впізнала. Зачіска, сукня і макіяж абсолютно змінили мене... Та все ж це була я. Нова я.

Напевно зміни неминучі. Вони переслідують нас впродовж усього життя.

Іноді вони залишаються непоміченими, як вранішня роса, що сходить з першими променями сонця, радують, як морозиво жарким літнім днем, або засмучують як раптове відключення води під час душу, але все ж таки вони невідворотно йдуть за нами, куди б ми не звернули на життєвому шляху.

Дивлячись на Кирила і Ліну, я можу сказати, що ми усі змінилися, але Ліна, напевно, більше усіх. І це багато в чому заслуга Олексія. Звісно, їх стосунки не назвеш простими, але з тієї нашої поїздки на море вони значно зрушилися з місця, і щось мені підказувало, що не за горами день, коли він зробить їй пропозицію.

Відверто кажучи, я досі не вірю в те, що рік тому Кирило зробив мені пропозицію. Навіть зараз це здається мені якимось сном.

Хіба міг сам Панський, спадкоємець великої фірми, найпопулярніший хлопець усього універу, і за сумісництвом мій звідний брат, зробити мені пропозицію і мріяти почути моє "так"? Хіба могла я погодитися?

Та все ж, завдяки ньому я була найщасливішою дівчиною на землі. За весь рік не було жодної хвилини, щоб я пошкодувала про зроблений вибір. Кирило був готовий заради мене на все, і не раз це довів. Ну а я... Я дійсно кохала його.

Не те, щоб в нас зовсім не було розбіжностей... Але ми навчилися слухати один одного і знаходити компроміси.

У деяких речах ми були згодні. Наприклад стосовно гостей. Ми не хотіли влаштовувати щось божевільне, запрошуючи найдальших родичів й усіх знайомих.

Були тільки найближчі: тітонька, батько Кирилла, Ліна й Алекс, а ще Влад і Ната — як виявилося, саме так звати ту білявку, про яку гудів увесь наш університет.

Перший час я відносилася до неї напружено. Мені було складно прийняти те, що вони з Кирилом близькі, і ще складніше повірити у те, що окрім дружби між ними нічого бути не може. Та все ж, трохи поспілкувавшись з нею, я зрозуміла що вона непогана, і дуже сильна духом людина. По правді кажучи, я нею навіть захоплювалася. У неї було досить непросте життя, але вона впоралася з цим і знайшла себе. Хочеться вірити, я одного разу теж знайду.

— Час тостів свідків! — оголосив Олексій, який вимушено був ще й ведучим, потім вийняв з піджака складений удвічі аркуш паперу, кахикнув, та додав: — Напевно я почну!

Любі Злато та Кирило!

Чесно кажучи, я не вірю, що стою тут зараз з вами. Усі ці роки я був впевнений у тому, що мій друг — безнадійний баболюб, і жодна нормальна дівчина на нього навіть не погляне!

У ресторані почулися приглушені смішки. Навіть тітонька насилу ховала посмішку, хитаючи головою, а я з ніжністю подивилася на Кирила. Він сидів поруч, обіймаючи мене за талію.