28

Розділ 28

Злата

Коли я сідала в літак, я була впевнена в тому, що помру від страху, якщо подивлюся у вікно під час польоту. Якщо буду не лише знати, але й бачити те, наскільки ми високо над землею.

Проте, варто було мені подивитися в ілюмінатор, варто було поглянути на пухнасті білі хмари внизу, на ліси, поля, міста, річки й озера, що тягнуться під нами, як у мене захопило дух. Я була настільки зачарована, що усі страхи миттю вилетіли з моєї голови.

Кирило тихо сміється, спостерігаючи за тим, як я прилипла до вікна, і я знову сідаю рівно.

— Не смійся, я знаю, це виглядало безглуздо, — похмуро говорю я.

— Насправді це виглядало мило. Я сподівався, що тобі сподобається, і що вид з вікна тебе трохи відволіче від страху.

— Це спрацювало, — відповідаю я, і не можу стримати посмішки.

Трясця, коли він на мене так дивиться і посміхається, я на нього навіть сваритися не можу!

Півтори години польоту, що залишилися, пройшли легше. Якщо не рахувати одного разу, коли ми наштовхнулися на повітряну яму, і я вчепилася в Кирила руками і ногами, їх навіть можна назвати приємними.

Ну а коли ми приземлилися, пройшли реєстрацію і нарешті упіймали таксі, щоб нас відвезли до нашого готелю, до вікна прилипла вже не лише я, але і Ліна, і я була майже впевнена в тому, що вона, як і я, чекає, коли ми побачимо море.

Мені завжди здавалося, що в тому, як сонце відблискує на поверхні води, є своя особлива магія.

Коли ми під'їжджаємо до готелю, і на горизонті показується море, в мене перехоплює подих. Знаю, це трохи по-дитячому, але я не можу дочекатися того, щоб опинитися на березі.

Наш готель гарний, він виглядає сучасно і дуже дорого, але я майже не дивлюся ані на нього, ані на басейн. До тих пір, поки ми не опиняємося всередині. 

— Очманіти! — шоковано зітхає Ліна, — Ви що, залишили тут увесь свій річний виторг?!

Кирило з Олексієм переглядаються із задоволеними посмішками. Схоже вони добилися бажаного ефекту.

Наш номер виявляється великим, трикімнатним і просторим. В ньому дві спальні з великими двомісними ліжками, на кожному з яких, здається, можемо поміститися усі ми четверо, плоскими телевізорами і шафами для одягу, загальною вітальнею з двома диванами, кріслами і загальним столом, загальній ванні з джакузі і балконом з плетеними кріслами і видом на море.

У номері переважають бежеві, коричневі і чорні кольори, а ще в ньому багато живих рослин, за якими явно відмінно доглядають.

— Ми замовили сніданок в номер, його повинні принести приблизно через двадцять хвилин. Якщо хочете, можете доки прийняти душ.

О, ми хотіли! Тож навіть сперечатися не стали.

Щоб було чесно, ми з Ліною зіграли в камень-ножиці-бумага, і, як переможець, я перша пішла у ванну, прихопивши з собою змінний одяг. Рушники, капці й усіляка косметика для догляду в маленьких пляшках надавалися готелем.

Як я і гадала, немає нічого кращого, ніж душ після довгої дороги. Особливо влітку, під час жари. Після нього я почуваю себе такою свіжою, й невдовзі згадую як сильно я зголодніла.

На щастя, нас не змушують довго чекати, і приносять сніданок ще до того, як Ліна виходить з душу в одному халаті. Її вид — одна велика провокація для Олексія. І, судячи з того, як вони з Кирилом обмінялися поглядами, перш ніж ми вийшли з кімнати, вона спрацювала.

— Може втечемо з номера? — пропоную я, кинувши погляд на море за вікном.

Пляж приватний, а більшість відвідувачів ще або не прокинулися, або віддали перевагу над морем басейну, тож місця там було предостатньо.

На губах Кирила з'являється хитра, майже хижа посмішка, і він погоджується.

Я все передбачила, тож купальник заздалегідь на мені, під одягом, а ось Кирилу доводиться сходити в душ, перш ніж ми виходимо з номера, і надіти плавки. Втім окрім них він нічого і не надів, демонструючи спочатку мені, а потім і усім іншим усі шість кубиків пресу.

Здається мене теж вирішили подражнити.

— Щось не так? — з посмішкою питає він, і я відвертаюся.

Хоч ми й зустрічаємося вже півроку, я досі не можу звикнути до того, що він ходить поряд зі мною без футболки.

Як виявилося, це дрібниці в порівнянні з тим, що я відчуваю, коли на нього витрящаються інші жінки. Наче мене поруч і немає, здуріти можна!

Я злюся і беру його за руку, і бачу, як на їх лицях відбивається досада, а я немов говорю: "Навіть не облизуйтесь, він мій"!.

Так, може це трохи по-дитячому, але я нічого не можу з собою поробити.

Коли ми опиняємося на пляжі, Кирило якось хитро посміхається, а потім несподівано підхоплює мене на руки і біжить до води.