14

Розділ 14

Кирил

Я йду, нічого не пояснивши, і почуваю себе останнім цапом, але не можу втрачати жодної секунди. Щоб упіймати того, хто шантажував Злату, й володів компроматом на мою матір, треба було діяти швидко і рішуче.

На щастя, в мене був один знайомий, здатний знайти кого завгодно. Номер, з якого той псих писав Златі, і скриншоти я переслав йому ще до того, як повернути їй телефон. Через двадцять хвилин я вже був в його квартирі.

Олексій зустрів мене в пом'ятій футболці, та й сам він виглядав не краще. Судячи з темних кругів під очима і банки енергетика, яку він стискав у руці, цієї ночі він не спав, та і минулої теж, та все ж впустив мене.

Ми вітаємося, давши один одному п'ять, й потиснувши руки, й проходимо в його квартиру. Алекс живе один, і це буде очевидно будь-кому, хто опиниться у нього в хаті.

– Ти коли-небудь прийдеш до мене, просто щоб відвідати старого друга, чи я завжди буду твоїм кишеньковим хакером? – жартома обурюється він, роблячи ковток з банки, але в його словах є доля істини. Останнім часом я дійсно спілкувався з ним виключно по справі.

Ми з Олексієм були знайомі ще з дитячого садка. Й, повинен визнати, він завжди виділявся серед інших.

Йому відмінно давалися комп'ютери, й усе, що з ними пов'язане. Він міг зламати будь-яку програму просто заради жарту. Олексій називав це розминкою для мізків. Я знав, що знайти мерзоту, що вирішила, що може безкарно шантажувати Злату, для нього раз плюнути.

– Ти що-небудь зв’ясував?

Зовні я зберігаю спокійний, але глибоко всередині я злий. Злий настільки, що готовий бити бетонну стіну голими руками.

Алекс шльопається в крісло-мішок, й кладе на коліна ноутбук, щось швидко друкуючи. Його очі бігають по екрану.

– Як я і думав, номер активували нещодавно, буквально днями. Він не прив'язаний до жодної соцмережі.

Я стискаю кулаки, й подумки рахую до десяти, намагаючись зберегти зовнішній спокій.

– Але ти зможеш його знайти? Якщо він зробить те, що погрожує, мій батько, найімовірніше, подасть на розлучення, й піде на все, щоб моїй матері не дісталося жодної копійки. Він вижене її на вулицю.

Декілька секунд Алекс не відповідає, і я відчуваю, що починаю втрачати самовладання.

– Розслабся, він нікуди не подінеться. Але мені буде потрібно трохи більше часу…

– Скільки? – похмуро запитую я.

Те, що Алекс відразу не називає терміни – кепська ознака. Й, коли він відповідає, я розумію, що був правий.

– Декілька днів. Максимум – тиждень. Якщо його номер хоч де-небудь засвітиться, я зможу вичислити його через айпішник. Звичайно, він може використати VPN, але це не буде такою великою проблемою.

Відповідь мені не подобається, але вибору в мене немає, й я киваю.

– Ти знаєш, я не залишуся у боргу, – починаю я, але він у відповідь на це тільки відмахується.

– Облиш... Можна подумати, не будь в тебе грошей, я б залишився осторонь.

Алекс хмуриться, а ось я навпроти посміхаюся, хоча ситуація, в якій ми опинилися, гірше не вигадаєш.

Я не злився на Злату за те, що вона відразу мені про все не розповіла, хоч і був впевнений в тому, що це допомогло б уникнути багатьох проблем. Трохи злюся на матір, але розумію, чому вона так вчинила. Батько завжди був занадто зайнятий, занадто холодний. Немає нічого дивного в тому, що вона вирішила шукати розраду в руках іншого чоловіка, але кепсько, що він виявився чоловіком її найкращої подруги.

Я не уявляв, як себе почувала Злата, коли тільки дізналася про це. На відміну від моїх, її батьки завжди здавалися такими щасливими... Я навіть уявити собі не міг, що її батько здатний на зраду. Напевно й вона теж не могла…

Я повернувся від Олексія вже вранці, після сніданку, й збирався зайти до Златі, щоб обговорити те, що сталося вночі. Розповісти, чому я пішов.

Напевно вона подумала, ніби я виню її за подію.

Проте, не встиг я дійти до дверей, як раптом мене окликнула Ліна.

– Мені потрібна твоя допомога.

Я завмер, здивовано підкинувши брову. Сестра рідко просила мене про допомогу, тим паче в такій манері. Мабуть справи й справді кепські.

Я примружуюся. Як же невчасно! Мені зараз зовсім не до того, та все ж… Я не можу їй відмовити. Особливо, якщо в неї неприємності.

– В що ти уклепалася? – стомлено запитую я, й вона винувато закушує губу. Мабуть відповідь мені не сподобається.

Виявляється, що я не помилився.

Вона винувато опускає погляд, й я розумію, що все ще гірше.

– Ти пам'ятаєш Влада? – тихо запитує Ліна.

Я замислююся всього на секунду, перш ніж в голові спливає обличчя недалекого спортсмена – одного з прихильників сестри, а потім киваю.

За роки марних спроб він так нічого і не досягнув. Не дивлячись ні на що, Ліна не відповідала йому взаємністю, й вже навряд чи відповість.

Він ніколи не блищав розумом, але я навіть не міг уявити, щоб цей вайло її скривдив. Хай там як, а от доброти йому було не позичати. Мені було навіть шкода його.

Стомлено зітхнувши, я потираю перенісся і запитую:

– Що він накоїв?

Замість відповіді вона хитає головою, даючи зрозуміти, що я помилився. А потім несподівано схлипує.

– Не він… Він тут ні до чого. Це все я… Я винна… Ми були в клубі, трохи випили, й танцювали. Потім я поскаржилася, що він став занадто настирним… Я не знала, що вони так вчинять!

У її голосі чується паніка і навіть відчай, й я суплюся. Ніколи б не подумав, що моя сестра здатна на такі емоції.

– Хто вони? Що сталося? Та візьми ж ти себе в руки!

Мені доводиться обхопити її за плечі і злегка струсити, щоб добитися від неї відповіді.

– Інші хлопці побили його… Сильно. Його відвезли в лікарню… Кажуть, травми серйозні... Я не знаю що мені робити.

– Спершу заспокойся. Істерикою ти йому ніяк не допоможеш.