9

Розділ 9

Злата

Якби тиждень тому хтось сказав мені, що одного разу я прокинуся у своєму ліжку з Кирилом Панським, обіймаючи його після нічного марафону фільмів про Гаррі Поттера, я б пирхнула, й порадила йому звернутися до психотерапевта.

Хто б міг подумати, що я не лише не відчую відрази, але й вкрию його пледом замість того, щоб прогнати?

Ні, я не стала наївною дурепою, і не забула про те, як він пішов на побачення з іншою відразу після нашого поцілунку. Проте вчорашня розмова нарешті допомогла нам краще зрозуміти один одного. І тепер ми могли б стати… Друзями?

Так, гадаю ми могли б ними стати.

Врешті-решт він не лише врятував мене, а й підтримав в скрутну хвилину, а для мене це коштувало дуже багато.

Я не стала нагадувати собі про те, що друзів, як правило, не цілують. А якщо і цілують, то зовсім не так, як він цілував мене учора. І друзі не відповідають на поцілунки друзів так, як учора відповіла я.

І тим більше не прагнуть повторення.

Але я прагнула.

Всупереч своїм переконанням, всупереч здоровому глузду. Всупереч усьому я жадала цього. Я не могла приминити думати про його руки, про його дихання на своїй шкірі, про його губи і ніжні дотики.

Я знала, що це неправильно. Що ми занадто різні, і ні до чого доброго це не призведе, проте нічого не могла з собою поробити.

Навіть зараз, дивлячись на сплячого Кирила, я хотіла провести пальцями по його губах, й торкнутися їх своїми.

Намагаючись опанувати себе, я пішла у ванну, сподіваючись, що уранішній душ допоможе мені прийти в себе, й прогнати бентежні думки, а коли повернулася його в кімнаті вже не було.

Напевно я повинна була відчути полегшення, адже він позбавив нас ніякової розмови, але замість цього я відчула укол образи. Міг принаймні попрощатися, а не збігати так, ніби тепер, коли він провів ніч в моєму ліжку, я вирішу змусити його одружитися на мені.

Важко зітхнувши, я перекинула вологу, поспішно заплетену косу через плече і, опустившись на ліжко, присунула до себе ноутбук. Досі не можу повірити в те, що заснула на третій частині. Адже вона одна з моїх найулюбленіших.

Коли я вже збиралася закрити посилання, в двері постукали. На порозі показався Кирил з двома чашками ароматної кави.

– З добрим ранком, красуня, – з посмішкою промовляє він, опускаючи мою чашку на прикроватний стіл.

Я жартівливо прикладаю руки до грудей в районі серця, й ахаю:

– Сам Кирило Панський приніс каву мені в ліжко? Я точно не сплю?

– А якби спала, це був би хороший сон? – запитує він замість відповіді. Я задумливо підіймаю погляд до стелі, й не відповідаю. Замість цього роблю перший ковток кави, й примружуюся від задоволення. Смачно.

– Ти щось в неї додав? – смак не такий, як завжди, але мені подобається. Єдине що, я не можу зрозуміти, що саме змінилося.

– Гвоздику, корицю і дещо ще… Знаю, зазвичай ти п'єш його просто з молоком, але чом би не спробувати що-небудь новеньке?

Чомусь в ту мить мені здалося, що він говорить не про каву. А потім мій телефон гучно завібрував, привертаючи увагу.

Мені надійшло повідомлення з незнайомого номера. І, сама не знаю чому, я відчула недобре ще до того, як відкрила його.

"В день балу я чув розмову твого звідного брата і його сестри. Думаю тобі буде цікаво це почути".

Услід за повідомленням я отримала відео.

Забувши як дихати, я кинула короткий погляд на Кирила і сховала телефон в кишеню. Я не знала що там, але була впевнена у тому, що дивитися його при ньому – погана ідея.

– Не хочеш трохи прогулятися? Погода сьогодні просто чудова! – пропонує Панський, дивлячись на мене з-під довгих темних вій.

Гаразд, схоже він не помітив зміну в моєму настрої. Я намагаюся узяти себе в руки, щоб не виказати хвилювання, але майже впевнена у тому, що воно занадто помітне. В мене навіть долоні від нервів спітніли, коли я знову подумала про дивне повідомлення.

Схоже хтось став свідком розмови Кирила та Ліни, й примудрився непомітно його записати. Ось тільки навіщо? І що в ньому такого важливого, щоб присилати його мені?

Як не намагалася перемкнутися і подумати про щось інше, в мене нічого не виходило. Мої думки раз у раз поверталися до повідомлення і особи відправника.

Хто він? Звідки у нього мій номер? Чого він намагається досягти?

Кирило легенько клацає мене по носу, повертаючи до реальності. Схоже я занадто довго зволікала з відповіддю.

– Агов! Земля викликає Злату! Прийом! Як чутно?

Він глузливо махає рукою перед моїм обличчям, і я клипаю, намагаючись згадати його останнє питання.

– Пробач, я просто трохи замислилася, – я постаралася посміхнутися, проте вийшло трохи натягнуто. Нічого дивного. Мені завжди погано вдавалася удаваність.

На секунду я засумнівалася в тому, що поступаю правильно, приховуючи від нього повідомлення, адже вони безпосередньо торкалися саме його, та й прислати їх міг хто завгодно. З чого мені довіряти тому, кого я навіть не знаю?