6

Розділ 6

Злата

Ліну трясло від гніву, по її щоці скотилася сльоза, і ми з Кирилом шоковано завмерли. За роки, проведені з ними, я ніколи не бачила її такою, ніколи не бачила її сліз. Іноді мені навіть здавалося, що вона взагалі не здатна на людські почуття.

– Ліна, зрозумій же. – вже спокійніше додав він, але Ліна не бажала його чути.

– Замовкни! Ти сам обрам на чиїй ти стороні! Більше ніколи не розмовляй зі мною! – труснувши волоссям, вона круто розгорнулася на каблуках, збираючись піти, але Кирило упіймав її за руку.

– Ліна!

– Відпусти! – прошипіла вона, пропалюючи його ненависним поглядом, – Мені більше немає сенсу й жодного бажання з тобою розмовляти!

Ліна вирвала руку із пальців Кирила і вискочила із зали під зловтішне щепотіння студентів.

Він деякий час дивився їй услід, потім важко зітхнув і обернувся до мене.

– Ти як, в порядку? – він нервово провів рукою по волоссю, злегка скуйовдживши його.

– Я в нормі, мені не звикати, але тобі краще поговорити з нею. Вона твоя сестра і ти їй потрібен.

Кирило з хвилину дивився на мене, потім різко видихнув, і ривком притягнув мене до себе, цілуючи. До тремтіння, до метеликів в животі і запаморочення, а потім також несподівано, сховався в натовпі, залишивши мене в розгубленості.

Ну і що це таке було?

Кирило

При будь-яких інших обставинах я б ні за що не залишив Злату одну. Особливо знаючи, що поруч ошивається цей дурень, Андрій, але вона мала рацію. Ліна була явно не в собі. Треба було знайти її, поки вона не натворила дурниць.

За поворотом почувся здивований голос ректора:

– Ліна, ви куди? Що сталося?

– Даруйте, мені погано, тож я поїду додому.

– Так, звичайно. З вами все буде добре? Може попросити кого-небудь відвезти вас?

– Ні, дякую, я сама доїду! – я чую швидкі віддаляючися кроки, і йду за нею до місць для паркування. Ліна зупиняється біля своєї автівки, і я окликаю її:

– Ліна, почекай!

На щастя, вона не упирається, але і не повертається до мене обличчям. Рука сестри досі лежить на дверях.

– Ліна ти моя рідна сестра, і я завжди на твоїй стороні, але її ти чіпати не будеш, і ніхто з твоєї свити теж цього більше не зробить, зрозуміла? Згадай як тебе любили її батьки, як завжди захищали й хвалили, а що змінилося Ліна? Коли вони померли, і вона до нас переїхала, ти як з ланцюга зірвалася. Увесь час знущаєшся з неї і ображаєш її і її батьків.

Різко розгорнувшись, вона спалахнула і закричала:

– Та як ви усі мене дістали! "Ой, яка Злата хороша! Ой, як нам шкода Злату! Злата! Златуся! Ліна, бери приклад зі Злати"! Усі мені так говорять, але від тебе я цього просто не чекала! Якщо тобі так подобається Злата, будь її братом, раз я така погана!

Вона розплакалася, не піклуючись про зіпсований макіяж, і мені довелося сказати те, про що я пізніше пошкодую…

Злата

– О, дивися, наша Високість повернулася, – глузливо промовила Катя, одна з "подружок" Ліни, вказуючи у бік усміхнених Панських, – Невже помирилися?

У відповідь я лише зневажливо пирхнула.

Що і треба було довести. Дружба таких Кать стоїть дешевше за футболку в секонд хенді в дні розпродажів. Тільки даси слабину – відразу встромлять ножа у спину.

Замислившись, я не помітила як до мене підійшов Андрій.

– Здається ти обіцяла мені ще один танець, – з посмішкою промовляє він, змусивши мене здригнутися від несподіванки. В руках у Андрія були два келихи з пуншем. Один з них він протягнув мені, і я неуважно обхопила його пальцями.

З усією подією я якось забула про те, що прийшла на бал не одна.

– Пробач, – з винуватою посмішкою відповіла я, роздивляючись шматочок апельсина на вінці келиха, – Розбірки Панських зовсім вибили мене з колії.

– Так, я бачив, – на секунду мені здалося, що його очі злісно блиснули, але вже через мить він дивився на мене як завжди, – Гадки не маю що не так з цим хлопцем. То грубиянить тобі, то навпаки, цілує при всіх... Між вами щось є?

Я вагалася з відповіддю всього на хвилину, а потім кинула погляд у бік Панських, які навіть не дивилися в нашу сторону, і похитала головою:

– Ні, зовсім нічого. Ми з ним занадто різні. Йому набагато більше підійшла б яка-небудь модель-балерина.

– На зразок нашої "королеви"? – з посмішкою запитав він.

– Так, хтось на зразок її, – погоджуючись з ним, я відчула як в грудях зрадницький кольнуло, і піднесла келих до губ, намагаючись приховати власні почуття.

Напій виявився трохи кислим й трохи терпким, з приємним солодким присмаком, й цитрусовими нотками. Було смачно, тому за першим ковтком послідував другий, а за ним і третій, поки в келиху не залишився лише шматочок апельсина.