44. Софія. Гірке розчарування

Я сиділа на кухні з чашкою чаю, увесь будинок спав, але мені було важливо дочекатися Михайла. Чомусь я хвилювалася перед його поверненням, навіть більше. ніж перед зустріччю з Максом. 

Щоб трохи згаяти час, зайшла в Інстаграм, і перше. що мені трапилось — це сторіс моєї однокурсниці, які були щойно викладені. На одному з фото я впізнала Михайла. отже, вони з Кірою були на одній вечірці. На світлині Михайло сидів в голові столу з дівчиною, яка певно і мала день народження, вона повисла на ньому, вони виглядали, як парочка.

Мені було дуже неприємно на це дивитися… Я закрила Інстаграм, перейшла в Телеграм і написала Михайлу повідомлення:

“То ти все ж вирішив зустрічатися з цією дівчиною? Вітаю, але вона виглядає надто вульгарно, тобі не здається?”

Перечитала написане і не стала відправляти. Зрештою, яка йому різниця. всі чоловіки хочуть лише одного, тому й Михайло не виняток. Чому ж тоді мені було так образливо? Бо я сама придумала, що він інший, не такий, як усі?  Схоже, я закохалася в нього…

Ця думка була як грім серед ясного неба. От чому я поспішила  піти від Макса, не тому, що мала якось розібрати ситуацію з Михайлом, а через те, що розуміла, що мені потрібен саме він, а не Макс. 

Я поглянула на годинник, була вже північ, а Михайло так і не повернувся. 

“Привіт, коли ти повернешся? — написала я йому максимально нейтрально. — Просто думаю, чи чекати тебе, чи йти спати.”

Але він не відповів. Навіть не прочитав повідомлення. Я почекала пʼять хвилин, десять, півгодини… 

Сльози наверталися на очі, а в голові крутилися картини того, як він обнімається з тією яскраво нафарбованою дівицею, цілується, а може й не тільки обіймами й поцілунками все завершується… 

“Добре, якщо ти вирішив мене ігнорити, я не буду тобі більше писати. Але й ти не контролюй мене більше! Буду зустрічатися з Максом, бо я його кохаю!” — написала я спересердя і ще раз зайшла в Інстаграмі побачила на сторінці Кіри нове сторіс, від якого в мене всередині все похололо — це була сцена поцілунку Михайла з тією вульгарною брюнеткою. Значить, він дійсно це зробив! Мені було гидко, але я дивилась і дивилась на те сторіс, немов якась мазохістка. 

Потім вимкнула телефон і розплакалась. Сиділа на кухні. затуливши обличчя руками і ревіла, не думаючи про те. що зараз може з’явитися мама чи Валерій, і у них виникнуть питання, що сталося…

Для мене зараз не існувало нічого і нікого, окрім Михайла в обнімку з тією дівчиною.  Навіть не знала, що це так боляче — коли по твоїх почуттях просто проходяться брудними черевиками… Мені треба з’їхати з цього будинку. я не зможу щодня бачити цього зрадника. Прямо завтра почну шукати квартиру…

Раптом я почула. як рипнули вхідні двері. Почулися кроки, що все наближались. і до кухні зазирнув Михайло. Він поглянув на мене якимось дивним затуманеним поглядом. 

— О, ти дійсно не спиш,  — зауважив він, оглядаючи мене з ніг до голови. 

— Авжеж, не сплю, дивлюся Інстаграм, — я постаралася вкласти у свої слова максимум презирства до нього. — Там такі є відверті сторіси… Прямо гидко дивитись!

— Он як. А самій не гидко було зі своїм Максом робити хтозна що? То що, ви тепер парочка?

 — Я нічого з ним не робила! А ти… — я побачила на його футболці плями яскравої помади, і це ще більше мене розлютило. — Обтискався з тією дівкою на камеру! Фу, я ніколи не подумала б, що ти такий…Я думала… — з моїх очей знову полилися сльози.

— Авжеж, “нічого”, ви цілувались! Хоча може для тебе це нічого, хто тебе знає? Тоді які претензії до моїх обтискань?

 — Я хотіла тебе дочекатися, поговорити з тобою… Але я для тебе порожнє місце! Ти спеціально це все придумав! Захотів щоб мені стало боляче! Що ж. у тебе вийшло! — вигукнула я. Протиснулась повз нього до виходу з кухні, відчувши приторний солодкий аромат жіночих духів, мене аж нудити почало від нього… Повернулась і побігла вгору сходами, щоб замкнутися у своїй спальні…