41. Софія. " Ми вже стали іншими"

Від зустрічі з Максом у мене залишилися якісь дивні відчуття. Я думала, що буду щасливою побачитися з ним, і деякою мірою це очікування справдилось. До того ж, я переживала, як зізнатися йому у своїх почуттях, а Макс зробив це сам, шо не могло не радувати мене. Але, з іншого боку, залишався якийсь сум через те, що Михайло образився на мене. Мені хотілось якомога скоріше поговорити з ним і заспокоїти, сказати, що в нашому спілкуванні нічого не зміниться. Тому я не стала затягувати з цим побаченням. Зрештою, нам немає куди поспішати, Макс залишиться в Києві, і ми будемо ще зустрічатися… Правда, Михайла більше не варто брати з собою. якщо вони з Максом не поладили. то не варто мені намагатися їх подружити…

 — Мабуть. я поїду додому, бо щось втомилася… — сказала я винувато. 

— Але ще ж зовсім рано, тільки пʼята з копійками, — він поглянув на мене. — Це через нього? Михайла?

 — Ну, не зовсім… але й трохи через нього. Я хочу поговорити з ним. не люблю, коли хтось на мене ображається. 

— Він ревнує, що ти йому скажеш? Це не твоя провина, що він ревнує. Це якийсь сестринський комплекс. До психолога відправте його, — він знизав плечима. 

 — Він не захоче до психолога, — я зітхнула. — Та й нема в нього ніякого комплексу. Просто він прив’язався до мене і турбується, щоб зі мною все було гаразд…

— Невже ти сама в це віриш? — запитав Макс. — Та він поводився як ревнивий придурок. Там не було нічого про те, що він "переживав". 

 — Просто ти теж мене ревнуєш, — я поглянула йому в очі. — Правда ж?

— Я не збираюсь цього приховувати, — він знизав плечима. — Але я хоч поводився нормально. І у мене ніби як мають бути на це права. Все ж, ми з тобою тепер будемо зустрічатись, так? — він торкнувся моєї долоні.

 — Думаю, так, — я усміхнулась. — Знаєш, я так давно мріяла про цю мить… Що зараз мені навіть не віриться в її реальність. 

— Але це реальність, — він теж усміхнувся, а його друга рука торкнулась моєї щоки. — Пробач, що я так довго тягнув з цим. Але я не хотів стосунків на відстані. А ти мала їхати… Я вирішив, що маю перевестись і тільки тоді тобі зізнаватись.

 — А я думала, що. може, ти вже когось собі знайшов, — трохи винувато сказала я. — А потім мені Міла зізналася в тому,що ти готуєшся до переведення в Київ…

— Все ж хотілось не крутити тобі голову якимись красивими словами, а показати все діями. Ти ж знаєш, мені навчання не дуже легко дається. Але я дуже старався, щоб мене взяли тут. 

 — Так, я розумію… І дуже ціную те, що ти це зробив заради мене. Дякую, — з хвилюванням сказала я. 

 — Тоді сходимо ще кудись завтра. чи післязавтра?  — він зазирнув мені в очі.

 — Добре, зідзвонимось, — я кивнула. — Зараз дійсно маю бігти. бо я не сказала мамі. куди йду, вона буде хвилюватися…

Розуміла. що кривлю душею і справа зовсім не в мамі… Справа в тому, що я очікувала від цієї зустрічі забагато, а отримала чомусь розчарування. І Макс у тому не винен, і я не винна. а тим більше Михайло… Просто всі ми змінилися. і тепер неможливо відчувати те, що відчували в минулому, бо ми вже інші, і минуле лишилося позаду. 

Але, може, це тільки миттєве відчуття, а завтра все буде добре? Просто сьогодні якийсь невдалий день, треба перегорнути цю сторінку календаря і почати все спочатку…

Продовження - вже завтра о 19.00!

Додавайте книгу "Зведені. Тільки ( не) ти" у бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити її і дізнатися, що буде далі!

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, то не зможете зберегти цю історію, для цього потрібно зареєструватися, це безкоштовно і швидко робиться за допомогою Фейсбук, Гугл або електронної пошти.

Подарунок для когось із улюблених читачів - промокод на безкоштовне читання книги Ірини Музи "Заміни мене"  HHtRVgmg