40. Михайло. Запрошення на вечірку

Я був максимально роздраконений сьогодні. Цей павич Макс мені зовсім не подобався. Він Софії абсолютно не підходив. Мені хотілось вдарити його, розмазати його гарненьке обличчя, стерти з нього цю довбану насмішку переможця… Але бляха, Софія його кохала. 

Вона сама мені це казала. Це не якесь непорозуміння, чи щось подібне, вона кохала цього придурка. 

І якби я розквасив йому носа прямо там, в ресторані, вона б точно не зрозуміла.

Коли я прийшов додому, вдома була Тетяна. Вона, щойно побачивши мене, сказала: 

— Будеш обідати? А чому ти сьогодні без Софії, вона затрималась в універі? 

— Її приятель приїхав, — я скривився. Все ж не зміг втримати обличчя абсолютно незворушним. — Вони в ресторані. 

 — Он як, вона нічого не казала, — здивувалась Тетяна. — Це Макс, певно?

— Так, Макс, — я кивнув. Певно, виглядав зараз по-дурному, та по мені одразу все було зрозуміло, я це і сам знав. І все ж вперто сподівався, що все буде якось інакше. Дарма, авжеж. — Я піду до себе. 

 — Добре, — вона, мабуть, все прочитала на моєму обличчі і не стала більше ні про що питати. 

Я кивнув і пішов до своєї кімнати. Подумав, що певно дарма я зациклився на Софії. Я схоже їй зовсім байдужий… Але коли ми були на річці, мені здалося інше. 

В цю мить мій телефон завібрував. Я відкрив повідомлення і побачив, що це пише Тьома.

"Привіт, ти памʼятаєш, що сьогодні нас запрошували на вечірку? Ти вже сто років нікуди не виходив, я переживаю за тебе, бро". 

Вечірка? В принципі, чому ні. Там можна буде розслабитись і відволіктися від усього. 

"А на честь чого вечірка?"

“День народження в Олі, вона ще в тебе була закохана, пам’ятаєш?” — нагадав Тьома. 

В будь-якому іншому випадку фіг би я пішов на якусь там днюху закоханої в мене дівчини, але зараз… Мені хотілось відволіктись. Не те щоб я щиро вірив, що дійсно зможу отак просто викинути з голови Софію і її дружка, але все ж… 

"Так, добре, о котрій треба бути?"

“Вже за годину треба бути, давай збирайся.”

"Добре, тоді збираюсь", — я заховав телефон і пішов в душ. Певно, це дійсно було найкраще рішення. 

Випити трохи, пофліртувати з красунями, забути, нарешті, Софію. Вона просто моя зведена сестра. Крапка. Не більше за це. Так, я можу за неї переживати, думати, але тільки як за сестру. Все інше віднині я собі просто забороняю.

Навіщо мучитись, якщо вона закохана в довбаного придурка? 

Привів себе в порядок, потім вдягнувся. Виїжджати ще було ранувато. Я вирішив пограти пару каток в МЛ. 

Гра хоч трохи відволікала від думок про те, який я жалюгідний. Повівся по-дурному, але назад вже нічого не повернеш. Я не міг вчинити інакше в ту мить. Надто сильно ревнував Софію. Надто сильно хотів, щоб вона була зі мною і тільки зі мною. Я, схоже, закохався. Ні, не кохання це, а якась дурня…

Вона зазирала в рота цьому Максу і захищала його. Не можу я її кохати і не буду. 

Але якось так захопився, що аж коли повідомлення від Тьоми спливло під час гри, отямився. Вже прошло всі дві години… 

"Так, виїжджаю, ну все одно нічого цікавого на старті вечірок не відбувається", — написав йому.

Потім почав спускатись вниз і прямо на сходах зіштовхнувся з Софією...