38. Михайло. "Третій зайвий"

Я не знаю, чи виходило в мене приховувати агресію, яка повністю заполонила мої думки в цю мить, здається, не виходило. Бо серце билось дуже часто, руки стислися в кулаки, і мені взагалі здавалось, що я можу вбити його просто поглядом. 

Коли Софія поглянула на мене і помахала рукою, я пішов до них. Намагався якось стримати всі емоції всередині, але вираз мого обличчя мене схоже все одно видавав. 

Коли я бачив, що він обіймає її, торкається, мені хотілось відірвати йому руки. 

Я підійшов і зупинився, дивлячись на Софію, яка щасливо усміхалася, дивлячись на цього Макса. 

— Це і є мій зведений брат Михайло. про якого я тобі розповідала! — сказала вона, звертаючись до нього. А потім поглянула на мене: — Михайле, це Макс, мій кращий друг!  

— Приємно, — усміхнувся мені той придурок і простягнув долоню для рукостискання.

В голові пронеслось, як я міг би зараз зламати йому пальця. Прямо така жива картинка була, що я аж здивувався.

Але не можна було себе видати. Якщо видам, то буде тільки гірше. Мало що Софія подумає. 

— Ага, — кивнув я, потиснувши долоню придурка сильніше, ніж треба.

— Думаю. ви подружитесь, — тим часом заявила Софія. — Підемо в кафешку, відсвяткуємо наше знайомство?

— Я думав, ми проведемо час вдвох, — Макс поглянув на Софію. — Я скучив за тобою. 

 — У нас ще буде багато часу, адже ти тепер будеш тут, у Києві, я покажу тобі місто, — затараторила вона.  — Тут дуже гарно. хоча я сумую за нашою Полтавою…

— Так, Київ дуже великий, — кивнув Макс, торкаючись її долоні. — Блін, я прямо не можу повірити, що тепер ми завжди будемо поруч. Все ж, це було правильне рішення — перевестись. 

 — А як відреагували твої батьки? — поцікавилась у нього Софія. 

— Здивувались, я ж ніколи не старався гарно вчитись, хоч і не був дурним, — сказав він. 

— Щось не віриться, що не був, — буркнув я вголос. Бісило, що я тут був як третій зайвий. 

 — Михайле, ти що маєш на увазі? — запитала Софія, з докором дивлячись на мене. 

— Забий, — я махнув рукою. — То що, поїдемо в якесь кафе? Ми з тобою на мотоциклі, а він… Метро? Пішки?

Так, я не дуже себе контролював. Але нічого не міг з цим подіяти. Я ще ніколи в житті не почувався так, як зараз. 

 — Може всі втрьох поїдемо на таксі? — запропонував Макс. — Я заплачу, без проблем. 

— У мене гроші теж є, — сказав я обурено. 

— Домовились, тоді я викликаю таксі, — Софія дістала телефон. — А куди поїдемо, Михайле, що ти порадиш? 

— “Good Girl” має підійти. Заклад не дуже далеко, на Кловській. 

— Супер, значить їдемо туди, — усміхнулась Софія і стала викликати таксі…

***

Коли ми приїхали і зайшли всередину, нас одразу посадили за затишний столик біля вікна в закутку. Там нас не було видно з основної зали і ми практично були відрізані від інших відвідувачів.

Ми зробили замовлення, а коли офіціантка пішла і ми залишились утрьох, Макс сказав: 

— Хороше тут місце, правда, недешеве.

Він виглядав ледь напруженим і мені це сподобалось. Все ж, це не його сфера, він тут чужий. І в Києві взагалі і в закладах, подібних цьому. 

— Ну, я можу собі дозволити повести Софію сюди. Заплачу, не переживай, — я відчув якесь задоволення від того, що був вищим за нього хоч в чомусь. 

— Що, заплатиш батькові гроші? — він насмішкувато глянув на мене. — Ну ні, за Софію буду платити я. Ти, як третій зайвий, за себе плати сам. Якими хочеш грошима…