32. Софія. Урок плавання

Я мимоволі замилувалася статурою Михайла, у нього було дуже красиве тіло, м’язисте, треноване. Але коли він поглянув на мене, я одразу відвела погляд. Раптом йому не подобається, коли на нього так витріщаються…

 — Ти гарно плаваєш? — гукнула до нього. . 

— Так, непогано, — кивнув Михайло, заходячи глибше у воду.

 — А я не дуже добре… Ну. на воді тримаюсь, але на глибину пливти не наважусь. 

— Треба тренуватись. Зараз ще достатньо тепло, тож можна плавати. Ця осінь взагалі дуже тепла, ходімо трохи глибше? — він торкнувся моєї долоні і переплів наші пальці під водою.

 — Добре, якщо ти мене підстрахуєш, — кивнула я. 

Дотик до його руки викликав мурашки. що розбіглися по всьому тілу. Чому я так хвилююсь? Я сама не знала відповіді на це запитання. 

— Так, авжеж, — він кивнув. — Можна, щоб ти спробувала довше триматись на воді, а я тебе притримував, десь тут, де мені по плечі. Так ти точно будеш в безпеці.

 — Дякую, я не проти, — я усміхнулась.  У мене ніколи ще не було такого відчуття, як зараз, коли хотілося, щоб Михайло доторкнувся до мене. обійняв…

— Отут вже нормально, — здається, його голос був трохи схвильованим. — Я зараз торкнусь твого живота, добре? А ти спробуєш ніби лягти мені на руки і розслабитись. Здається, якось так батько і вчив мене колись плавати.

 — Так, мене теж колись вчив тато, — я відчула сум від того, що його зараз немає поруч. 

Михайло обережно торкнувся моєї талії, і я на мить заплющила очі. Мені здалося, що зараз він мене поцілує. Але я одразу злякалася цієї думки. Ми практично брат і сестра, хай не по крові, це неправильно, я не маю думати про таке… Щоб відігнати ці думки, я лягла на воду і стала рухати ногами й руками, а Михайло в цей час підтримував мене. 

— Ти надто напружена, спробуй розслабитись, — тим часом сказав він. — Не рухайся і розслаб тіло. Поки не навчишся цьому, то не зможеш нормально плавати. А коли навчишся, то зможеш відпочивати навіть на глибині, і плавати буде безпечніше.

 — Ага, треба спробувати…

Я не могла розслабитись не тому, що боялася втонути, а через те. що мене хвилювало те, як він близько, і що на нас обох майже немає одягу. Але все ж спробувала абстрагуватися і зосередитись лише на плаванні. І в мене стало виходити набагато краще…

— Розслабся, — прошепотів Михайло. — Ще трохи. Вже майже виходить. 

Я відчула легкість у всьому тілі. якусь навіть ейфорію і щасливо засміялась. 

 — Це так чудово, — сказала, і подумала про те, що мені хотілося, аби ця мить тривала якомога довше… Щоб він ще трішки пообіймав мене…

— Ага, — я відчула, що його дихання стало важчим, більш уривчастим. А коли наші погляди зустрілись, то побачила, що і зіниці його були зараз дещо розширені. 

 — З тобою все добре? — запитала я тремтячим голосом. 

— Ага, — він кивнув. — Ніби… Ну, в тебе добре виходить, здається… 

 — Може, вже вийдемо погріємось? — запропонувала я. 

— Добре, я відпускаю тебе, ставай на ноги, — він відвів погляд. 

Я підвелась на ноги, але послизнулася на якомусь камінчику під водою і мало не впала, Михайло встиг підхопити мене. 

 — Вибач, — прошепотіла я, відчуваючи, як серце калатає вже десь в горлі. — Я така незграбна…