24. Михайло. "Вона мене бісить"

Тієї ночі я ніяк не міг заснути. До того навіть уявити не міг, що у Софії є хтось особливий. Зрозуміло, що змагатись з Костею то одна справа, а з цим таємничим Максом — зовсім інша. 

Вона так про нього говорила, таким тоном… Було зрозуміло, що вона реально закохана. 

Мене це неприємно здивувало. Але що я мав робити? Вона була давно в нього закохана, а ми з нею… Та я навіть Кості наразі програвав…

Стоп, з яких пір я почав думати про Софію так, що я комусь щось там “програвав”? Кепсько! Я взагалі не на цьому мав зосередитись! Хіба я не мав розлучити її матір і мого батька?

Треба менше думати про Софію і більше про свій план… 

І все ж я довго не міг заснути, продовжуючи розмірковувати над цією ситуацією. Що було в тому Максі такого особливого? Що ж, якщо він реально приїде сюди, у мене буде шанс дізнатися…

***

Наступного дня після сніданку ми з Софією дійсно поїхали разом до університету. І, на моє щастя, прямо коли я паркувався, повз нас проходив її коханий препод. Ще одна скалка в моєму оці. І хай Софія казала, що нічого такого не відчуває, мені було приємно, коли той тип аж зупинився і став вирячатись на нас.

Я усміхнувся з викликом.

Софія  встала з мотоцикла, віддала мені шолом і сказала:

 — Дякую, що підвіз! 

А потім підійшла до викладача і мило привіталась з ним:

 — Доброго ранку, я виконала ваше завдання!  

Я насупився. А той тип навпаки аж засяяв. 

— Добрий ранок, Софіє! Радий це чути! Можемо після пар обговорити, що робити далі. 

 — Так, звичайно, я підійду до вас після пар, —  кивнула вона і з якимось навіть викликом поглянула в мій бік. 

Я закотив очі. Фліртує з цим преподом безсоромно! 

— Ти йдеш в корпус? — запитав дещо грубо. 

 — Так, — сказала вона. — Вже йду. 

І пішла до входу, гордо піднявши голову. 

Я пішов за нею слідом… Бляха, чому я почувався так дивно зараз?...

***

Я не мав дивитись її список пар, але на першій же перерві пішов до розкладу. Мій друг  Тьома  також прослідував за мною. 

— Що це ти тут робиш? Це ж розклад перших та других курсів. Та і взагалі, тебе навіть наш розклад ніколи особливо не цікавив… 

— Мені треба хвилина, — буркнув я і продовжив шукати групу Софії.

Але схоже, друг прослідкував мій погляд.

— О, то ти дивишся, де і коли буде якась з дівчат з молодших курсів? — перепитав він. — Все ж запав на когось. 

— Я дивлюсь розклад сестри, — я насупився. 

 — Вона симпатична? — він усміхнувся. — Може, познайомиш нас?

— Ні, не познайомлю, — відповів аж надто грубо. Щось сьогодні я погано себе контролював. 

Побачив, що до всього в неї ще й останньою парою була саме пара з тим придурком! Капець! 

 — Чого ти психуєш? — здивувався Тьома. — Я ж просто пожартував! 

— Того що це моя сестра, — відповів я похмуро. 

 — Ти ж мене знаєш, я не якийсь донжуан, — хмикнув він. — Невже боїшся, якщо сходжу на побачення з твоєю сестрою? 

— Яке ще нафіг побачення? — я насупився. — Ти ж сказав, що пожартував! Досить, я не хочу більше нічого чути про мою сестру!

 — Ну, не хочеш, то й не почуєш, — здається, він образився. 

— Обіцяй, що не полізеш до неї, — буркнув я.

 — Даю чесне слово! — він урочисто підняв праву руку. — Мені взагалі-то, інша дівчина подобається. А про сестру я так, захотів просто пожартувати. 

— А мені не до жартів… Вона після пар з тим придурастим викладачем знову зустрічається. 

 — Можна простежити за ними, — запропонував Тьома. 

Власне, саме це я і збирався зробити…