22. Михайло. Новий клопіт

Я вже очікував, що вона зі мною погодиться, але тут вона сказала: 

 — А ти хочеш, щоб я закохалася в нього з першого погляду? Я не вірю, що таке буває, — сказала вона, знизавши плечима. — От Макс…

 — Який ще Макс?  І ти що, в нього прямо закохана? — здається, мій голос зараз був темніший найтемнішої хмари.

 — Це один мій друг, з Полтави, — пояснила вона. відводячи погляд. — Мені здається. що в нас не просто дружба. а щось більше…

— Друг, в якого ти закохана з першого погляду, ти сама так сказала, — нагадав я. 

 — Ну так… — пробурмотіла Софія. — Але, здається, для нього я була просто подругою і нічого більше… Я не хотіла випереджати події, думала, що з часом ми будемо разом, але потім відбувся той наш з мамою переїзд… І тепер хтозна, чи приїде він до Києва, як обіцяв… Може й ні…

Мене просто розривало від ревнощів. Вона виглядала такою засмученою через цього Макса. Вона дійсно була в нього закохана… Бляха! 

— А що, він обіцяв приїхати? — мені треба було дізнатись все про того Макса. Чомусь зараз це здавалось дуже важливим.

 — Так, подруга казала, що він зібрався переводитись до Києва, і нібито це через мене, — при цих словах вона глянула на мене і її очі заблищали. — А я пішла на те побачення з Костею… Тепер мене мучить совість, я ж кохаю Макса, мені не треба було зустрічатися з кимось іншим…

Я мав би щось негайно придумати. Щось таке, що відвадило б її від того Макса. Але вона виглядала такою засмученою, ці її очі в сльозах, хай вона ще і не плакала, зовсім збили мене з пантелику. 

— Ви ж з тим Максом, як я зрозумів, не зустрічались, чому тебе мучить совість? — я знизав плечима. — Ви не були парою, щоб ти була винна йому щось таке.

 — Так, ми не зустрічались, — вона зітхнула. — Але я думала. що він приїде і запропонує мені зустрічатися...

— Поки не запропонував, це не зрада, щоб тебе мучила совість. Та навіть якби запропонував а ти ще думала, наприклад, ти могла б зустрічатись з ким завгодно ще. Тільки якщо у вас прямо почались стосунки, тоді вже це була б зрада. 

 — Ти мене заспокоїв, — Софія, здається, передумала плакати. — Дякую тобі, ти так гарно все розклав по поличках! Дійсно, поки Макс ще нічого мені не запропонував, я можу ходити на побачення з ким захочу. Але як тільки він приїде, я йому зізнаюся в своїх почуттях!  Може, він відчуває те саме, тільки не наважується освідчитись? Зараз же не заборонено дівчині зробити перший крок…

— Не видумуй, — я насупився. Бляха, а що як вона дійсно йому зізнається? Це просто якийсь капець. — Чому це ти маєш йому зізнаватися? Ти казала що та подружка сказала, що він заради тебе їде. Якщо це так — він зізнається сам. А якщо ні — то нафіг він тобі треба?

Софія якусь мить мовчала, заглибившись у свої роздуми. А потім тихо сказала:

 — А раптом він так і не зізнається?  Мені буде сумно, бо я весь час сподіватимуся, що він кохає мене.. А так принаймні я все виясню, і якщо він скаже, що ми можемо бути лише друзями, я не матиму якихось ілюзій щодо нього…

Я підтис губи. Мені все це не подобалось. З іншого боку, що як той Макс дійсно сприймає Софію тільки як подругу? Мені це тільки на руку. Хай би сказав їй, що так воно і є… Але що як він скаже щось інше?...