21. Софія. "Хто тягнув мене за язик?"

Те, як Михайло поводився сьогодні, здалося мені дуже дивним. Неначе він був не моїм братом, а моїм ревнивим хлопцем… І це збивало мене з пантелику, злило, але десь в глибині душі мені подобалась ця гра. Зараз, закрутивши кран і промокнувши руки полотенцем, я подумала, що трапилось би, якби батько Михайла не увійшов цієї миті на кухню.. І від цієї думки мені враз стало жарко. 

 — Може, й ви повечеряєте з нами? — запитала я у Валерія, все ще не наважуючись глянути йому в очі. Раптом він здогадається про думки, які тільки що промайнули в мене в голові? Про те. що я уявила, як Михайло цілує мене..

— Та я вже їв, твоя мама мене так відгодовує, що скоро не влазитиму в джинси! Треба знов йти до спортзали, превентивно! — усміхнувся він. — Залишу вас. Смачного, діти! — на цих словах Валерій вийшов з кухні.

Я насипала рагу в тарілку, поклала котлету, і тут до кухні повернувся Михайло. 

 — Ось, можеш їсти, — швидко сказала я. 

— Спочатку давай обробимо твою руку. Сідай на стілець, — він кивнув на стілець за столом. 

Я чомусь вже втратила запал і не хотіла сперечатися. Сіла на стілець і простягнула праву руку. Шкіра  між вказівним і великим пальцем трохи почервоніла і я відчувала легке печіння, але сильного опіку наче не було. 

Він сів прямо біля мене і ще й підсунув стілець максимально близько. Взяв мене однією рукою за обпечену руку, а в іншій тримав пантенол, а потім пшикнув його на почервоніння.

— Ну от і все тепер сиди так, — сказав, зазираючи мені в очі і не відпускаючи моєї долоні. 

 — Довго сидіти? — я усміхнулась. Подумала, що вже не відчуваю злості. ніби своєю турботою він нівелював те стеження за мною і свої придирки. 

— Треба щоб воно увібралося в шкіру, — відповів Михайло. — Тобі ще боляче?

 — Вже ні, — відповіла я. — Дякую за турботу. Я не хотіла сваритися. справді…

— Я теж не хотів сваритися, — він знову зазирнув мені в очі. — Але хлопцю, який повів тебе на фільм про свінгерів, та ще й на першому побаченні, я не довіряю. 

 — Може, він не читав, про що цей фільм? — спробувала заступитись я за Костю. 

— Або хотів швидше затягнути тебе в ліжко, — Михайло насупився. — В обох випадках він придурок. 

— Ну, він не чіплявся до мене, — заперечила я. — Поклав руку на плече хіба що, але так можна і друга обійняти… Я не думаю, що Костя прямо хотів мене затягнути в ліжко… Ну, або хотів, але, звісно, не в перший день знайомства…

— Він тобі подобається? — Михайло знову зазирнув мені прямо в очі. 

— Я не знаю, — чесно сказала я. — Ми ще не дуже близько знайомі… Ну, в принципі він непоганий хлопець, але…

Я згадала про те, як фантазувала про поцілунок з Михайлом. і відчула. що червонію. Чомусь про Костю я такого не думала…

— Якщо він не особливо тобі подобається, то нащо ти погодилась зустрітись з ним знов? — буркнув Михайло. 

— Мені було незручно відмовитись. Якби він  був якийсь грубий чи неприємний. то я б сказала “ні” та й усе. Але він здався мені цілком приємним…

— Приємний? І це все? Цього буде достатньо, щоб він тебе на побачення тягав? — трохи обурено запитав він. 

 — А ти хочеш, щоб я закохалася в нього з першого погляду? Я не вірю, що таке буває, — сказала я, знизавши плечима. — От Макс…

І тут же замовкла, зла на себе, по-перше, зате, що ходила на побачення з Костею, забувши про Макса. А по-друге, що згадала про Макса в розмові з Михайлом. Зараз знову почнеться допит: хто він, що ти до нього відчуваєш і тому подібне…

Продовження - завтра о 19.00!

Додавайте книгу "Зведені. Тільки ( не) ти" у бібліотеку і ставте їй сердечко, щоб не загубити її і дізнатися, що буде далі!

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнет, то не зможете зберегти цю історію, для цього потрібно зареєструватися, це безкоштовно і швидко робиться за допомогою Фейсбук, Гугл або електронної пошти.