20. Михайло. "Що б ти хотіла?"

Бляха, такої підстави я не очікував! Я в паніці дивився на батька і думав, що сказати, коли Софія випередила мене: 

—   Так. Михайло дуже переживав за мене, — при цих словах вона зміряла мене іронічним поглядом. 

— Я її не забирав, — одразу сказав я. — Ми вже еее… Тут зустрілись, під домом, — я сподівався, цих слів вистачить, щоб батько далі не розвивав тему. 

 — Ну, добре, тобі сподобався фільм, Софіє? — запитав батько, очевидно, для підтримки розмови. — Про що він був?

 — А… комедія… про сусідів. — Софія трохи почервоніла. 

— Ага, знаю яка там зараз про сусідів “комедія” йде, — я вигнув брову. — Така дуже вісімнадцять плюс. 

Софія штурхнула мене ліктем в бік. 

 — Ну мені вісімнадцять плюс і що? — єхидно поглянула на мене.  — Хочеш сказати, що ти сам дивишся тільки дитячі казочки?

— Та ні, — я знизав плечима. — Я хочу їсти. Піду на кухню. 

— Софіє, погрій Михайлу їжу з холодильника! — гукнула Тетяна з вітальні. — Я тут поки що прасую дещо… 

 — Добре, — відповіла Софія і пішла на кухню, а я за нею. 

Коли вона зачинила двері, то сердито глянула на мене:

 — Якого біса ти вирішив закласти мене перед батьками? 

— А що, це ж правда! — я насупився. — Я просто казав правду! 

 — Міг би й промовчати… Я ж не казала правду про нічну поїздку на перегони! 

— Але ти там була зі мною, тож тобі це не вигідно. А в кіно ти була не зі мною, — я ще більше насупився.

 — То тому ти й злишся, а якби була з тобою, ти б нічого не сказав, — вона єхидно усміхнулася. —  Подвійні стандарти, братику! 

— Хай буде, — я махнув рукою. — І що, ви реально ще будете бачитись? Завтра? — я намагався, щоб мій голос звучав байдуже, але певно, виходило не дуже. Коли я почув про те наступне побачення, був готовий вбити того Костю. 

 — Ага, ми домовилися разом сходити на боулінг, — трохи виклично сказала Софія. — Ти знову хочеш стежити за нами? Бути поліцією моралі? 

— Я… Не стежив!… — бляха, я ж сказав, на якому кіно вони були… — Просто ти сказала що фільм про сусідів, а там тільки один про сусідів йде! Про свінгерів! — викрутився я і переможно поглянув на неї.

 — І звідки ти знав? Ти що, вивчав усі анонси? — вона насмішкувато хмикнула. 

— Та що там тих анонсів, десяток фільмів чи щось таке. Про сусідів був один, — хмикнув я у відповідь. 

 — Не позаздрю твоїй дівчині, — сказала Софія, ставлячи на плиту каструльку з рагу. — Ти ж її замучиш постійним контролем. Те не роби, туди не ходи, про все прозвітуй… Прямо дуже ти владний, Михайле…

— Владний Михайло ммм… — я ледь облизнув губи і зробив крок до неї, тепер між нами майже не лишалось простору. — Мені подобається, як це звучить з твоїх вуст.

Вона, здається, трохи розгубилась, не очікувавши такого від мене. Але швидко знайшлася з відповіддю:

— А що, коли я теж стану такою владною?  Чому тобі можна керувати мною, а навпаки не можна?

— І що б ти хотіла, щоб я зробив? — прошепотів я, обдаючи гарячим диханням її шию. Бляха, я завівся, дуже. Просто від цього діалогу і її близькості. Бляха… 

— Не стежив за мною, — сказала вона, дивлячись мені в очі, і мимоволі теж облизнула губи. 

— Не стежив, а… що? — мої губи мало не торкнулись її шиї в цю мить, але тут же до кімнати зайшов батько і я як ошпарений буквально відскочив від Софії.

Вона  тут же вхопилася за каструльку, повернувшись до плити, але та вже нагрілась, і Софія обпекла руки, я почув, як вона зойкнула. Тут же вона відкрила кран з холодною водою і занурила долоні під струмінь води.  

— Софіє, з тобою все гаразд? — стурбовано запитав батько. — Що у вас тут відбувається? 

 — Так, все нормально. то я забула, що каструлька гаряча. — пробурмотіла вона. — Я не сильно обпеклася, не хвилюйтесь…

— Принесу пантенол, — мені все ж стало шкода її. — Зараз  полікую тебе, сестричко…