19. Софія. Завершення вечора

Фільм виявився прикольним, хоч гумор часом і був специфічним. Мені часом було незручно, особливо коли на екрані мова йшла про секс. Але Костя поводився добре, він лише раз обійняв мене за плечі, та й то  більше по-дружньому. 

Коли сеанс закінчився, він сказав: 

— Я чесно не знав, що там буде стільки еее… такого. Нуу але ж було і смішно теж?

— Ну, ми дорослі люди, — сказала я. — Фільм досить цікавий, мені сподобався…

— Супер, — він усміхнувся. — Тоді може зустрінемось ще на днях? Що ще ти любиш робити? Я б хотів повести тебе кудись, де тобі буде цікаво. 

 — Так, я не проти, можна сходити в боулінг, — запропонувала я. — Ти любиш боулінг?

— Обожнюю боулінг! До речі, тут в “Гулівері” теж він є! Можу забронювати доріжку на завтра? — запитав він. — Десь на шосту? А потім можемо піти десь повечеряти. 

 — Так, давай, — кивнула я.

— Клас! Ходімо тоді на парковку до мотоциклу… 

Ми вийшли на парковку, і я раптом почула якийсь шум. 

 — Здається, тут хтось є, — поглянула на Костю.  Він озирнувся навколо, але нікого не побачив. 

 — Може, то собака чи кіт, — знизав плечима. 

Коли ми вже збиралися сідати на мотоцикл, мені на телефон прийшло повідомлення. Я відкрила його і побачила, що воно від Михайла. 

“Ну, що там? Коли їдеш додому?” 

“Вже збираюся їхати”, — відповіла я. 

“Добре. Я теж скоро буду”, — написав Михайло. 

— З ким листуєшся? — запитав Костя. 

 — З братом. Він хвилюється, чи зі мною все гаразд, — я усміхнулась. 

— Він в цьому плані трохи повернутий, так? — усміхнувся Костя. — Поводиться так, ніби ревнивий хлопець, а не рідний брат.

 — Ну, фактично він мені не кровний брат, — сказала я. — Просто моя мама і його батько одружуються, а ми з ним не родичі. Може, в нього просто характер такий — все має бути, так як він захоче. Раз він вирішив захищати мене, то буде робити це на повну котушку…

— Зрозуміло, — кивнув Костя. Ну, раз ваші батьки збираються одружитись, тоді може це і нормально. Хоча не впевнений… 

 — Та все нормально, думаю, його попустить, — сказала я. — Поїдемо? Бо я обіцяла бути вдома до одинадцятої…

— Так, поїхали, — він надягнув мені на голову шолом і сів на мотоцикл. — Сідай.

Я сіла позаду нього на мотоцикл, вхопилася руками за його талію, і мотоцикл рушив з місця. Я подумала про те, що чомусь їзда з Михайлом викликала в мене більше емоцій, може, тому що він їхав швидше? Чи ще чомусь? 

Костя ніби був хороший, але мені чогось не вистачало… І я подумала, от якби він був такий як Михайло, і тут же мені стало соромно за свої думки…

***

Коли ми приїхали до нашого будинку, я сказала Кості:

 — Дякую за гарний вечір! 

— І я тобі дякую, — він взяв мене за руку і зазирнув в очі, ледь облизнувши при цьому губи. 

Я заплющила очі, трохи пославшись уперед, і тут почула позаду нас шум двигуна мотоцикла, відразу розплющила очі й озирнулась. Так, це був Михайло власною персоною. Він зупинився прямо перед нами, піднявши пилюку, яка вся полетіла на нас.

— Обережніше! — скрикнула я. 

— Вибач, трохи не розрахував швидкість, зависока була, тому так, — сказав Михайло, знявши шолом і поглянувши прямо мені в очі.— Ходімо додому. 

 — А де ти був? — поцікавилась я. — Я думала, ти з дому мені пишеш…

— Катався містом, — він знизав плечима. — Нудно вдома. 

 — Ясно, — я глянула на Костю, цілуватися при Михайлові вже було незручно. — До завтра! 

— До завтра, — Костя все ж подався вперед і хотів таки мене поцілувати в губи, але я зробила крок назад і ледь похитала головою. 

Потім ми з Михайлом пішли до будинку. Він виглядав, як завжди, похмурим, мабуть, злився, бо я ж обіцяла. що цілуватися з Костею не буду…

Коли ми увійшли в хол, то побачили Валерія. 

— О, ви вже приїхали! Михайле, молодець, що забрав Софію!