18. Михайло. Побачення під контролем

Я був скажено злий. Не памʼятаю, щоб колись ще так злився, як зараз. І чому мене це так сильно зачепило? Хтозна.

— В який кінотеатр ви їдете? До якої години сеанс? 

— Сеанс на восьму, десь до одинадцятої я точно повернусь, — сказала Софія, ледь знизавши плечима.

— Назву дай. Ти з незнайомцем йдеш, — я насупився. — А то скажу батькам хай тоді самі випитують. 

— “Оскар”, у торгівельному центрі “Гулівер”, — якось нехотя відповіла Софія. 

— Добре. Телефон тримай увімкненим. І як сеанс закінчиться — напиши. 

 — Навіщо писати? — невдоволено сказала Софія. — Мені ж не десять років. Я й так вже скільки поступок зробила, та моя мама так не хвилюється за мене, як ти зараз! 

— От уперта, — пробубонів я.

Софія знизала плечима і пішла на вихід, я хотів піти одразу за нею, але мене покликав батько.

— Михайле, мені дзвонили з універу! 

— Що там вже таке? — я закотив очі. У батька в універі працював друг. І на мене інколи приходили “доноси”. 

 — Ти пропускаєш забагато занять, — насупився він. — Як ти думаєш складати сесію? 

— Я все здам, — я визирнув у вікно і побачив, що Софія вже виходить за хвіртку. — Мені треба їхати. 

 — Куди ти їдеш? — не вгавав він. — Для тебе твої друзі важливіші, ніж розмова з батьком?

— Софія йде на побачення з підозрілим типом! — заявив я. — Ти ж не хочеш проблем? От і я не хочу. І сеанс у них буде пізній!

— З яким ще типом? — батько одразу забув про мою успішність.

— Якщо я зараз не виїду, я їх загублю. 

Насправді, я б не загубив, бо знав кінцеву точку. Ну але мені треба було приїхати раніше за них, щоб прослідкувати куди вони увійдуть, в яку залу. 

 — А, ну добре, — він кивнув. — Забереш її після сеансу, так буде краще. 

— Так і збираюсь зробити, — я кивнув і пішов на вихід.

Швидко сів на мотоцикл і поїхав до Гуліверу. Я мав приїхати раніше за них, щоб побачити, куди вони підуть. 

Їхав дійсно дуже швидко, приїхав буквально за хвилин десять максимум, навіть в одному місці порушив ПДР. 

А потім швидко пішов до кінотеатру і зайняв хорошу оглядову позицію, після чого став чекати…

***

Коли вони прийшли,  я ледь встиг заховатись за колону. Бляха, треба бути обережнішим! 

Я прослідкував, як вони пройшли до однієї з зал. Потім пішов до розкладу фільмів і побачив, що в тому залі йде якась романтична муть під назвою “Сусіди зверху”. Я вирішив по постеру, що це буде якась романтична комедія, ну, і купив собі білет на задній ряд. Сподівався, що вони мене не побачать, власне, в кінотеатрі вимикають світло тож навряд вони мене можуть побачити… Стоп, а як я сам їх побачу і буду стежити? 

Фільм вже, до речі почався. 

Я зайшов в гугл і запитав, що можна зробити. Той запропонував мені включити камеру на нічний режим. Власне, так я і зробив. і почав з крайнього місця одного з середніх рядів переглядати на зумі обличчя відвідувачів. Їх було не дуже багато і доволі скоро я знайшов Софію.

Вона якраз повернулась до Кості і щось йому сказала, засміявшись. Він теж засміявся і легенько обійняв її за плечі. 

Я стис руки в кулаки. 

Аж раптом мене привернув екран і те, що на ньому відбувалось.

—... Тож, якби ви могли вести себе вночі ну трохи тихіше… Не те щоб нам це заважає, навіть не заважає, але!

— О, так це були не ми, це Меліса так завжди кричить, коли ми вдома влаштовуємо ці особливі вечірки… Ну, з обміном. 

Я насупився і загуглив фільм, на який привів Софію цей придурок. 

“Сусіди зверху” виявився фільмом про свінгерів…