17. Софія. Ревнивий брат

Ця пропозиція застала мене зненацька. Ще й Михайло так сердито дивився, мабуть, не схвалював мого знайомства з Костею. Але чого я маю танцювати під чужу дудку? Я вже повнолітня і маю голову на плечах…

— Ну… можна, — я знічено усміхнулась. — А куди ми підемо?

— Хто сказав, що можна? — Михайло насупився. — Я тебе з цим типом відпускати не збираюсь. 

— Ми ж з тобою доволі приязно щойно спілкувались, — здивувався Костя. 

— Одна справа говорити про перегони, інша — про Софію, — безапеляційно сказав він. 

— Але це не тобі вирішувати, — Костя теж насупився. — Софіє, тоді що, побачимось завтра? Сходимо в кіно? Які фільми ти любиш? 

 — Так, можна сходити, я люблю комедії, — кивнула я. — Або щось романтичне…

— Клас! Я можу заїхати за тобою, якщо це зручно? — запитав Костя.

— Це незручно, — буркнув Михайло. 

 — Так, зручно. — я вирішила ігнорити незадоволення новоспеченого братика.  — О котрій ти заїдеш? 

— Давай десь о шостій. Перекусимо, а потім підемо в кіно. Я підберу якийсь фільм десь на восьму. 

— Так, мені підходить. щоб не дуже пізно повертатися, а то моя мама буде хвилюватись…

— Думаю, до одинадцятої десь тебе поверну, нормально? — запитав Костя. — В залежності від того, наскільки довгий буде фільм.

— Софіє, ми їдемо додому, — похмуро сказав Михайло. 

— Так, домовились, — я усміхнулась Кості. — До завтра! 

А тоді повернулася до Михайла:

— Добре, поїхали. Ти чому такий сердитий, ти ж  став переможцем?

— Тому що ти фліртуєш з такими, як він, — Михайло кивнув вслід Кості. — З першим зустрічним готова йти на побачення? Це дратує. 

 — Чому ж перший зустрічний, ми з ним вже годину як розмовляли, і він здався цілком порядним хлопцем, — не погодилась я.  — Руки не розпускав, ніяких натяків не робив… І я ж лише в кіно погодилась сходити. а не щось більше…

— Це побачення! — Михайло закотив очі. — Це вже більше!

— А хіба ти не ходиш на побачення? Це нормально — у дев’ятнадцять років ходити на побачення!  — відповіла я вже трохи обурена його заборонами. 

— Я хлопець. Ти дівчина. І йдеш з першим зустрічним кудись вночі, — він насупився ще більше. 

 — Ти думаєш, що Костя якийсь маніяк? — я засміялась. — Та ну, він не схожий… Звичайний хлопець. Можу пообіцяти не цілуватися з ним, тоді ти будеш спокійний?

—  Я заберу тебе, — процідив він крізь зуби. — З того кіно. 

 — Добре, забери,  — слухняно погодилась я, радіючи, що поступово змогла його переконати, що я можу ходити куди захочу. — Знаєш, я в дитинстві дуже мріяла мати старшого брата, який би захищав мене. У моєї кращої подружки був брат, і я казала мамі, що теж хочу, але звісно це було неможливо, бо якби вона й народила ще одну дитину, то брат був би молодшим, і вже я б його захищала… Але все ж навіть такі  недосяжні бажання інколи збуваються! 

— Поїхали вже, — буркнув він, відводячи погляд. — І тихо в домі. Щоб нас не засікли…

***

Ми дісталися додому благополучно, батьки спали, тож вони не дізналися про те, що ми вночі кудись їздили. От тільки наступного дня Михайло був без настрою, за сніданком посварився з батьком, і я не розуміла, в чому причина. Наче ж усе добре. його навіть запросили в профксійний спорт, чому ж він злиться?

Та вирішила не загострювати на цьому увагу, позлиться і перестане. 

Тим паче мої думки були майбутнім побаченням, я думала, що одягнути, уявляла, який ми фільм будемо дивитися, і як, можливо, під час перегляду, Костя мене візьме за руку… Я ж пообіцяла Михайлу не цілуватися з Костею, але про те, щоб триматися за руки нічого не сказала…

Рівно о призначеній годині Кості заїхав за мною, виходячи з будинку я зіткнулася з Михайлом і він насупився: 

— Ого вирядилась для нього. Що за декольте? Хочеш, щоб він туди зазирав?

 — По ходу, зараз це ти туди зазираєш! — насмішкувато поглянула на нього я…