16. Михайло. "Не ображу твою сестричку"

Мені дуже хотілось перемогти цього разу. І я ризикнув. На другій половині траси їхав прямо за лідером, не відставав. Намагався зменшити опір повітря так, як було показано на всіх тих відео на ютубі. 

Але я був самоучкою, і це було не так просто. 

Хоча, я ніби навіть майже справлявся. 

Звичний чемпіон напружився, я бачив, що він нервує по тому, як він керував мотоциклом. Рухи стали більш різкими і рвучкими. Він гірше контролював свій транспорт.

І це зіграло мені на руку. На черговому повороті я ризикнув і спробував повторити фінт, який багато разів передивлявся на відео. 

Щоб прямо в дрифті перегнати суперника треба мати сталеві яйця, так завжди казав той диктор. 

І я зробив це.

Ледь не впав, мотоцикл нахилився на бік дуже низько, але у мене був офігенний мотик. Я впорався і обігнав його. А потім додав ще газу, остаточно вирвавшись вперед. 

Я більше не оглядався аж до самого фінішу, і навіть коли вже проїхав його і загальмував, то все ще не вірив, що це дійсно відбулось. Я його обігнав. Вперше прийшов першим. Без додаткового тюнінгу. І я не впав на дрифті. 

До мене одразу підбігли дівчата-ведучі.

— Вітаємо! Ти переміг! Які  в тебе враження? — защебетали вони. 

— Враження, я сподіваюсь, були у вас і глядачів, — я поглядом почав шукати місце, де мала сидіти Софія.

Я побачив. що вона спускається з трибуни і йде до мене. За нею йшов і той хлопець, який фліртував з нею. 

Підійшовши, Софія усміхнулася мені:

 — Вітаю з перемогою! 

— Дякую, — я кивнув і ледь насупився. 

Тут же вже доїхали і  інші учасники. Ті, хто зазвичай обганяли мене. А за ними пʼятим приїхав Тьома. 

— А хто це з тобою? — запитав я у неї, поки Тьома ще не підійшов до нас. 

 — Це Костя, він професійно займається перегонами, — пояснила Софія.  — Ми тільки що познайомились. 

— Що ж він тоді був не на трасі? — хмикнув я, вигинаючи брову і схрещуючи руки на грудях. 

  — А який мені сенс брати участь у цих змаганнях, — сказав Костя.  — Все одно вони не приносять ніяких спортивних регалій…

— Тобто, ти прямо в цьому сенсі професійно займаєшся перегонами? — я скептично оглянув його. Ніби не впізнавав. Хоча…

 — Так, — він кивнув. — А ти хочеш займатися професійно? 

— Хочу, — я теж кивнув. Приховувати це від імовірного суперника було б тупо. 

 — Можу тебе порекомендувати своєму тренеру, — сказав Костя. 

Я розумів, що батько не дасть мені грошей на тренера. А заробити на нього я тим паче не зможу під час навчання. В якийсь час ще ж треба і тренуватися. 

З іншого боку, принаймні раз позайматися з тренером було б круто. Думаю, на одне тренування бабок в мене точно вистачить. 

— Я не проти, — я кивнув. — Це було б цікаво. 

 — Тоді дай мені свій номер. і тренер тобі передзвонить…

Ми обмінялись номерами і потім цей гад повернувся до Софії.

— Може, сходимо кудись разом? 

У мене аж очі на лоба полізли. Той гад це помітив і додав:

— Та не бійся, не ображу я твою сестричку.

— Ми не рідні,  — я підтис губи. 

Софія примирливо глянула на мене:

 — Не хвилюйся. Костя хороший.  

— Ти хочеш піти з ним на побачення? — я майже обурився, певно. 

 — Ну, ми ще поки не говорили про побачення… — пробурмотіла вона. 

— Я б хотів на побачення, — Костя усміхнувся Софії, він зовсім не вловлював ауру вбивства, яка зараз мала йти від мене хвилями. — Софіє, давай сходимо на побачення?...